Роздуми до Слова Божого на XXV звичайну неділю, рік А
Пророк Ісая в сьогоднішньому Першому Читанні взиває до наших сердець, щоб ми шукали Бога. Бог є таємницею, ми не можемо Його пізнати безпосередньо, як ми звикли пізнавати оточуючий світ: «Думки бо мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, – слово Господнє» (Іс 55, 8). У пізнанні Бога важливішою за розум є віра, яка не відкидає розум, а освітлює його. Пророк Ісая взиває до волі людини: «Шукайте Господа, покіль його можна знайти! Взивайте до нього, покіль він близько!» (Іс 55, 6). Отже, щоб зустрітися з Богом, людина повинна сама хотіти цієї зустрічі. Кожна людина має в своїй душі прагнення пізнати Бога, але це прагнення може бути заглушене щоденними клопотами чи гріхом, тому пророк і говорить: «Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник – свої думки!» (Іс 55, 7). Варто відразу зауважити, що первородний гріх, зранивши душу людини, також деформує її сприйняття Бога: в людини з’являється підозріле ставлення до Бога і неоправданий страх. Гріх, що живе в серці людини, схиляє її до страху і втечі від Бога. Натомість пророк переконує нас: «Нехай навернеться до Господа, і він його пожалує, до Бога нашого, бо він на прощення пребагатий» (Іс 55, 7).
Сьогоднішнє ж Євангеліє показує милосердя Боже дещо з іншого боку. Притча про робітників, розповідає, що кожен з найнятих до праці отримав однакову платню. Один динарій дорівнював денній зарплаті. Не обділив господар тих, що прийшли першими і працювали цілий день, бо отримали справедливу зарплату. Натомість останнім він дав таку ж саму платню, як і першим, пояснюючи це так: «Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу?» (Мт 20, 14-15). Певно, що в притчі не йдеться про звичайну земну оплату праці, йдеться про вислуження собі на землі вічної нагороди. Отже, по-перше, ми повинні заслужити на рай через витривалість у вірі (пор. Мт 24, 13). Це, справді труд, цілого нашого життя. Проте однак до цієї праці одні люди приступають від початку свого життя, інші ж вже наприкінці нього. Господь же кожному хоче дарувати спасіння, з огляду не на наші заслуги, а на своє милосердя, свою любов до нас. Розбійнику, що був розп’ятий з Ісусом Христом, Господь пообіцяв, що того ж дня, коли він покаявся в гріхах, буде в небесах, незалежно від того, що, можливо, все його життя до самого розп’яття аж ніяк не заслуговувало на небо (див. Лк 23, 43).
У сьогоднішньому Другому Читанні, що взяте з послання до Филип’ян, апостол Павло ще глибше розкриває таємницю Божого задуму щодо людини: спасіння полягає не тільки в тому, що людина остаточно звільниться від гріха і смерті, але, більше того, все це має відбутися через з’єднання з Христом. Можливо, питаємо себе: коли моє життя угодне Богові? Може тоді, коли я зроблю щось велике для Церкви, наприклад, побудую Церкву? Може тоді, коли я стану покутником чи молільником? Павло має лише одну відповідь: коли моє життя є прославленням в моєму тілі Христа. Саме тоді і тільки тоді можна сказати, що я трудився в винограднику Господньому і отримаю належну плату – вічне життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
