В євангельському читанні цієї неділі свята Церква дає нам вказівки як повинні ми себе вести стосовно людей, які нас оточують. Здається нам, що на перший погляд це є дуже просте правило, яке під силу всім людям, але коли починаєш його застосовувати у своєму житті відчуваємо, що ми ще далеко не готові його втілювати його у свої будні.
Напевно кожен із нас хотів би почути слова Святого Письма, які є сказані до кращих синів та дочок: «синами Божими назветесь». Справді коли порівняти себе із кимось із великих подвижників, то завжди розумієш наскільки багато потрібно ще нам зробити, щоби принаймні бути хоч трохи подібними до них. Та чи відразу отримали настільки потрібну благодать ці великі Божі подвижники. Звичайно до всього у житті потрібно готуватись. Зрозумілим для нас є те, що всі ці святі мужі і жінки добились цього не в одну мить, але наполегливо з дня в день терпеливо переносячи в своєму житті різноманітні хрестики та хрести. Наскільки потрібні ці всі речі в духовному житті бачимо із творів отців Церкви, передань та з Нового Завіту Святого Письма. Як ми маємо знищити, викорінити зло у нашому житті? Як нам відновити добрі стосунки з тими людьми, які ворогують з нами? Цей простий засіб дає Спаситель.«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6; 31). Це коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ми бажаємо собі, те маємо бажати й іншим, і чого не бажаємо та не робимо собі, того не бажаймо і не робімо іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, сам потрапиш у неї…» (Сир. 27; 29). Хто з нас хоче щоби його не поважали, не перешкоджали і т.п. Подібно і ми повинні так поступати щодо наших ближніх, бо коли ми очікуємо поваги і певного якогось добра, подібно цього ж хоче і кожна людина. Тому наш приклад послужить і для них уроком чи повчанням. Апостол Павло в посланні до Римлян розкриває як ми повинні поступати із своїми ворогами у житті: «Нікому злом на зло не віддавайте, дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма в мирі….Але коли твій ворог голодує, нагодуй його, і коли має спрагу, напій його» Рим. (12.17-18, 20).
Наша любов та увага, відкритість для всіх ворогів буде також випробовуванням, вона погасить ці непорозуміння і ненависть, які виникли між нами. Коли ми це будемо робити часто, то і вони зі своєї сторони будуть відповідати такими ж почуттями.
Чому Господь дає нам таку тяжку заповідь: «Любіть ворогів ваших»?… Уявімо собі хоча б на мить, що буде на землі, якщо б цієї заповіді не було б? Постійні суперечки, сварки, війни, різноманітні смути – їм усім нема кінця. Зло за зло не можна інакше зупинити. Тільки добро, добрий вчинок може упокорити людину. Молитва за ворогів – це як запашний ладан, фіміам, який дуже приємний Богові.
Одне подружжя разом з дітьми одного недільного ранку направлялись до церкви. За якусь мить на вулиці перед ними постали грабіжники, вони вимагали гроші та коштовності. В цій суперечці відстоюючи інтереси своєї сім’ї, помирає від завданих ран голова родини – батько. Проходить якийсь певний час, мама із своїми дітьми приходять на могилу батька. По молитві, після витриманої паузи син запитує у мами :
– «Чи зможуть мамо, вбивці нашого батька попасти у рай?»
– «Якщо вони принесуть гідний плід покаяння, то Господь може подарувати їм рай», – відповіла мама.
– «Що це за рай? Якщо в ньому будуть вбивці мого батька! Я не хочу бути в такому раю».
– «Потрібно за них молитись, щоб вони навернулись», – переконливо, з великою любов’ю у серці, сказала мама.
– «Давай мамо скоріше за них молитись», – зрозумівши слова матері сказав син.
Добрий приклад молитви за своїх кривдників подає нам Господь Ісус Христос: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» Лк 23.34. Пригадаймо собі слова першого мученика архідиякона Степана, який благав Господа про змилування для своїх катів. Такий приклад від свого Учителя взяли не тільки учні Христа, апостоли, але і їх послідовники. Яку нагороду дасть нам за таку любов Господь? «Велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами», Лк.6.35. Чи не цього ми всі хочемо? В цьому світі ми повинні жити для вічності. Тут ми сіємо, а там будемо пожинати, тут працюємо, щоби там отримати відповідну нагороду. Ніякої нагороди Господь не обіцяє тим, хто вважає себе християнином, але його любов не є більшої від любові поган та грішників. Якщо ми маємо таких знайомих чи ворогів, яких не можемо полюбити, тоді пам’ятаймо, що не можемо розраховувати на високу нагороду – РАЙ. Там немає для нас місця. Хоча і ворогів наших в ньому не буде, але і нас там не буде. Через брак нашої любові до ворогів ми не зможемо туди попасти. Хто мстить своєму ворогу, той підливає масло у вогонь, той зайвий раз доказує, що він християнин тільки по імені, а не по суті, він не син Всевишнього і його в майбутньому чекає не нагорода, а покарання.
Помолімось, щоби Сам Господь Своєю благодаттю дарував нам цей дар – великою любові: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних».Мт.5.44-45. Амінь.
о. Тарас Огар, sv-paraskeva.if.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
