Представлення Господнє

Роздуми до Слова Божого на свято Стрітення Господнього

Того дня святиню заповнили паломники. Від Дану до Версавії сходилися покоління Ізрáїля, щоб ушанувати Ім’я Господнє, скласти жертву, викупити своїх первістків, очиститися і прославити Святого Ізрáїля. І серед цього натовпу була Родина з Назарета, яка нічим не відрізнялася від прибулих і найзвичайнісіньким чином стояла у черзі грішників, що мали свої зобов’язання перед Богом. Так відбувалося представлення Сина Божого. Жертва, складена Йосифом і Марією, була не жертвою відкуплення первістка (євр. підіон га Бен), а тільки жертвою очищення. Кожен Первородний мав бути принесений Господу або викуплений. Тому в Ізрáїлі існувало право викупу, про яке згадує Книга Вихід (13, 1-2.11-15):

І промовив Господь до Мойсея, кажучи: посвяти Мені всіх первенців; усе, що між синами Ізрáїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно Моє. (…) А як приведе тебе Господь у землю Ханаанську, як то клявся тобі й батькам твоїм, та й дасть її тобі, відділиш усе, що вперше виходить із матірнього лона, Господеві; з усіх первістків твого скоту самці будуть Господеві. Всяке осля-первісток викупиш ягням: коли ж не викупиш, скрутиш йому шию. Всякого людського первенця з-поміж синів твоїх маєш викупити. І як спитає тебе син твій узавтра: Що воно таке? — скажеш йому: Могутньою рукою вивів нас Господь з Єгипту, з дому неволі. А тому, що фараон уперся не відпустити нас, Господь побив усіх первенців у землі Єгипетській, від первенця людини до первістка скотини; тим і приношу в жертву Господеві всіх первістків самчиків, а всіх первенців із моїх синів викуповую.

Син Божий був принесений батьками в Єрусалимський Храм, щоб цілковито належати Отцю і Його справам (пор. Лк 2). Марія і Йосип не присвоювали собі права на життя Ісуса. Тому в латинській традиції Церкви це свято мало назву Praesentatio Domini — Представлення Господнє. Своїм жестом Марія і Йосип визнали, що Ісус належить Богові, і Його життя — в руках Отця Небесного.

Серед натовпу паломників виділяються двоє. Може, слово «виділяються» не зовсім вдале, бо, здається, вони на не справили ніякого враження на присутніх: двоє старих людей, які не могли заспокоїтися, доки не зустрінуть Спасителя. І Симеон, і Анна були праведники, і майже все своє життя проводили в служінні у Єрусалимському Храмі. Однак Євангеліє зазначає, що, попри такий спосіб життя, Симеон не мав спокою, поки не зустрів Месію. Тільки ця зустріч сповнила його життя сенсом. Здається, це дуже важлива вказівка: незалежно від моїх релігійних практик, добрих учинків, відносин, служіння тощо — лише особисті стосунки з Богом, особиста зустріч із Ним наповнять моє серце миром.

Зустріч старця Симеона з Ісусом особливо зворушує. Адже страх перед смертю і неспокій, що його відчуває людина в такий період свого життя, є, мабуть, одними з найважчих переживань. Якою ж була зустріч із Немовлям Ісусом, що Симеон був готовий після неї спокійно померти? — Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі…

На завершення роздумів хочу навести коментар одного з давньохристиянських авторів — Орігена: Якщо, торкаючись краю Ісусового плаща, жінка була зцілена від кровотечі, то що казати про Симеона, який у свої обійми взяв Дитятко і радів, дивлячись на Нього, знаючи, що ніхто, окрім цього Дитяти, котре він тримає в руках, не зможе визволити його з в’язниці тіла з надією на вічне життя!