Ви чули… А Я кажу вам

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю І тижня Великого посту

Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб’є, той підпаде судові. А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема (досл. рака — Пуста Голова)! — той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! — той підпаде під вогонь пекельний.

Зверніть увагу на ці два вирази: «ви чули…» — «а Я вам кажу». Хіба Ісус заперечував би записане слово? Здається, тут ідеться про щось зовсім інше. Господь може говорити одне, я натомість можу чути зовсім по-іншому, ніж Він говорить. Євангеліє показує різницю між тим, що Бог казав, і тим, що я почув. Чути Слово Боже – це чути Його у Христі, таким, яким воно є в Його устах. Дуже важливо розуміти Біблію не так, як її чуємо ми, а як чує її Христос.

“ Хто має клопіт із прощенням інших — матиме також клопоти зі сповіддю, бо так само важко пробачити собі

Наприклад, за вбивство людина підлягала судові. Ісус бачить і чує це Слово глибше. Бачити глибше — це бачити, що насправді за вбивством приховувався гнів на брата, потім образливі слова, які його нищили.

Гнів як емоція даний нам Богом і сам по собі не є гріхом. Натомість спосіб, у який я виражаю цю емоцію, може бути гріховний. Гніватися на брата свого — це носити у серці гнів. Такий гнів знищує серце, перероджується в почуття помсти й ненависть, а там уже недалеко до вбивства. Людина спершу робить вигляд, що все нормально, потім ходить насуплена і мовчить. У цей час гнів зростає, бо має для цього сприятливі умови. Поки зростає гнів, можна пригадати всі інші прогріхи мого ближнього, дійти висновку, що так було завжди і що він ніколи не зміниться… Прихований у серці гнів неодмінно зростатиме.

Погляньмо на послідовність: написано про когось, хто спочатку гнівається на брата, потім говорить «нікчема» і «дурень». Якщо ми не виразимо гніву, то виразимо ненависть, яка проявлятиметься в таких руйнівних словах. Коли відразу скажемо, про що нам ідеться, про свою образу, виразимо свої емоції, то не буде потреби в інших висловлюваннях.

“ Недобра то річ — назвати пустою головою когось, хто носить у собі Духа Святого (св. Йоан Злотоустий).

Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом, і тоді прийдеш і принесеш дар твій.

Ці рядки дуже тісно пов’язують прощення із взаєминами з Богом. У ранній Церкві, згідно з цим віршем, під час Євхаристії знак миру передавали до принесення дарів. Навіть коли хтось забувся минуле, то це не розв’язує питання. Написано: і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе… Тобто хтось міг не пам’ятати, а потім згадати.

Ще одна важлива деталь: не написано – коли ти щось згадаєш на свого брата, а коли згадаєш, що твій брат має щось проти тебе. Інколи ми говоримо: я до нього нічого не маю. Може, й так, але хтось може мати проти нас. Для Небесного Отця нічого не значить дар, коли бачить своїх дітей у ненависті між собою. Для батька важливіше примирення дітей, ніж подарунки, бо Я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога — над всепалення (Ос 6, 6).

Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага.

У грецькій мові звільнити когось із в’язниці і пробачити йому — це одне й те ж саме слово: АФЕЗІС. Відповідно, непрощення є своєрідною в’язницею, воно замикає нас серед наших страхів, серед самотності, ми боїмося, що хтось нас знову відкине, поранить. Такі думки серця ув’язнюють нас. Які ж наслідки непрощення? Противник віддає судді — хтось, хто має клопоти з пробаченням, матиме також клопоти з осудженням, буде осуджувати інших, а надто себе: «Який я дурний, чого я так зробив?» А суддя возному — йдеться про сторожа, того, хто пильнує. Наслідками непрощення є постійне пильнування інших і себе самого. Щоб чогось випадково не зробити, щоб контролювати, чи я все правильно роблю. В підсумку ми стаємо заручниками самих себе. Особлива підозра проявляється у сфері, в якій сталося непрощення. Пильнуватиму себе, щоб не вчинити того самого гріха, якого я не можу пробачити.

Наприклад, чоловік, який не може пробачити зраду своїй дружині, сам панічно боїться зрадити. З цією панікою він не може нормально жити, і зрештою також зраджує, щоб уже не боятися.

Хто має клопіт із прощенням інших — матиме також клопоти зі сповіддю, бо так само важко пробачити собі. Невипадково тут вжито метафору віддати останню копійку (шаг, шеляг) : ідеться про таке ставлення до себе самого, яке є переконанням, що мені прощено задарма, з Божої ласки, що я не мушу за це заплатити, відслужити і тд.