Римо-катол.: 6 червня (довільний спомин)
Доки грім не гряне… буває, що не тільки мужик не перехреститься.
Як годилося в багатих шляхетних сім’ях, Норберт (1082-1134) змалку виховувався при монастирі в Ксантені (земля Верхній Рейн). Став субдияконом і каноніком, жив при дворі кельнського єпископа Фрідріха і гуляв, як йому лиш хотілося. Якось він подався на чергові розваги у Верден. По дорозі його застала гроза, і лупнула поруч добряча блискавка…
Норберт замислився над своїм життям. І вирішив, що час спокутувати бурхливу молодість. (Добре мати правильне виховання в дитинстві — є вказівка для виходу зі складних ситуацій у пізнішому віці).
Норберт подався до бенедиктинців у Зігбург. Там дочекався священницьких свячень і вирішив стати мандрівним проповідником. Зрікся своїх маєтків, а також і церковної бенефіції. Пішов у Галлію, де тоді перебував Папа Геласій ІІ, і отримав від нього дозвіл на проповідування в усій Церкві.
Над Папою, і над тодішньою Церквою, тривала своя буря і били свої блискавки. (Як інакше Норберт застав би Римського Первосвященика далеко від Рима?) Знову було потрібно, щоб монастирі були місцями молитви й покути, священники вділяли Таїнств і свідчили про Христа своїм життям, а не тільки теревенили про любов і бідність. Реалії жирування «священноначалія» Норберт прекрасно знав після свого веселого життя при єпископі. Зі словом проповіді та ревним свідченням він вирушив від поселення до поселення. У цих мандрах він, з одного боку, надірвався, перетрудився і швидко довів себе до хвороб; але з іншого — як справи стали виразно кепські, до Кельна він повернувся уже не сам, а з учнями, які прагнули бути свідками Євангелія і насправді дотримуватися бідності, чистоти й послуху.
Від дарованого митрополитом монастиря св. Норберт відмовився (тоді це означало не просто дарування будівлі, а цілого маєтку для утримання монастиря, тобто значної власності). А просто так місце для перебування йому з учнями запропонували в Премонтре. Саме там 1121 року св. Норберт і 40 послідовників склали урочисті обітниці працювати над відновленням звичаїв кліру та вірних (стадо було не набагато кращим від пастирів). Так постав орден норбертанців, або премонстрантів. Принцип бідності, мандрівної проповіді, свідчення життям і обов’язкового будування братньої спільноти — у цьому св. Норберт випередив св. Домініка на ціле століття.
Близько 1128 року, набравшись сил, св. Норберт прийняв архиєпископство в Майнці, а побачивши, що керування новим орденом і великою проблемною архидіцезією поєднати важко, зрікся генеральства в ордені. Премонстрантами, щойно посталими і ревними, було кому керувати, а Майнц потребував шалених пастирських зусиль. Строгий і вимогливий єпископ не був до душі городянам, звиклим до легкого життя і поблажливого ставлення до гріхів.
Для поляків св. Норберт є «не найкращим зі святих», бо він по-німецьки суворо впроваджував послух, чистоту звичаїв, строгість церковної ієрархії, і через це був супротивником постання і зміцнення Гнєзненської архидієцезії. Норберт вимагав німецько-орієнтованої структури і підпорядкування Церкви на польських землях Магдебургові. Церковно-політичні клопоти завершилися тим, що Норберт помер, а Папа Інокентій ІІ затвердив права Гнєзно, й суперечка вщухла.
Політичні тертя виникають і щезають, а «в Христі немає ні елліна, ні юдея». Так що орден норбертанців серед своїх святих має польку Броніславу, і вже ніхто ні про що не сперечається.
В іконографії зображається у білому вбранні премонстранта або як єпископ із хрестом у руці. Його атрибути: ангел з митрою, диявол у ногах, пальмова гілка, модель храму, монстранція.