Вчора була кругла дата спомину однієї з найважливіших битв іспанської Реконкісти. Вона відбулася 16 липня 1212 року біля Лас-Навас-де-Толоса, у вузькій долині між андалузьких пагорбів. Об’єднані війська християнських королівств розгромили величезну армію маврів.
Хто зображений на пам’ятнику, що встановлений 1981 року на місці, де колись було дано вирішальну відсіч мусульманському потопу?
Санчо VII (1154–1234), прозваний Сильним, король Наварри. Командував лівим крилом християнського війська. У битві при Лас-Навас-де-Толоса король Санчо на коні підскакав до шатра арабського еміра Мірамоліна і порубав мечем ланцюги, якими були сковані раби, що оточували шатро як «живий щит». Ці ланцюги посьогодні зображаються в гербі Наварри, разом зі смарагдом, який Санчо VII вирвав з емірського шолома.
Альфонсо VIII (1155–1214), прозваний Благородним, король Кастилії. Командував центром християнського війська. Нам він відомий не в останню чергу як батько Бланки Кастильської та, відповідно, дід св.Людовика Французького.
Педро ІІ (1174/1176–1213), прозваний Католиком. Командував правим крилом християнського війська. Без сумніву, найтрагічніша постать епохи Альбігойських війн. Трохи більше ніж за рік, 12 вересня 1213 року, він загине у битві проти хрестоносців під Мюре. Це стане немовби печаттю під тим, що написано мечами при Навас-де-Толоса: перемогу здобувають не числом, а правдою. При цій битві маврів було більше, ніж християн, удвічі або й утричі, – а християни перемогли. А під Мюре війська Раймона VI, Педро Арагонського, графів Коммінжа і Фута та віконта Каркассона складали майже три тисячі кінних – проти тисячі у Монфора, і десятки тисяч піхоти – проти монфорових кількох сотень… але зазнали нищівної поразки.
Дон Родріго Хіменес де Рада (бл.1170–1247), архиєпископ Толедо. Ніяк не прозваний, і герба на пам’ятнику не має. Людина великої освіченості, один із «синів Європи»: народився в Наваррі, навчався у Болоньї та Парижі, був єпископом у Кастилії, помер на річці Роні, повертаючись із І Ліонського (ХІІІ Вселенського) Собору. Історик, діяч не тільки релігійний, а й культурний. То він переконав Папу Інокентія ІІІ надати визвольній війні проти маврів в Іспанії статус Хрестового походу. Це бо означало не тільки духовні плоди діянь його учасників, а й папський захист їхніх власних володінь він нечистих на руку сусідів, які були не проти під шумок ухопити собі шматочок, поки хазяїн зайнятий Реконкістою.
Дієго Лопес ІІ де Харо (1162–1214), прозваний Добрим, сеньйор Біскайський. Один із найважливіших «магнатів» Кастилії і брат королеви Леону, він мав доволі складні стосунки з королем Альфонсо VIII і не раз побував у вигнанні. У битві при Лас-Навас-де-Толоса він командував великим кастильським загоном. Згодом король Альфонсо призначив його бути регентом при своєму сині, майбутньому Енріке І, але дон Дієго помер за кілька тижнів до смерті самого короля.
У цій битві брали участь також війська з Леону, Португалії та Франції, і загони духовно-рицарських орденів. Серед загиблих – прапороносець ордену Калатрави Педро Гомес де Асеведо, комендатор ордену св.Якова Альфонсо Фернандес де Вальядарес, Генеральний магістр того самого ордену Педро Ариас (помер від ран 3 серпня), магістр португальських тамплієрів Гомес Рамирес.
Ще одна фігура перед монументом – пастух, який показав християнським військам шлях через гори, в обхід пасток, розставлених Мірамоліном. А за спиною у королів – стели, що підносяться в небеса, і символізують ці самі гори. Між горами – Хрест.
Битва при Лас-Лавас-де-Толоса не принесла іспанцям негайних вигод, але назавжди підірвала вплив Альмохадів. Окрім того, вона дозволила Кастилії піднестися над іншими християнськими державами майбутньої Іспанії та визначила її вирішальну роль у подальшому об’єднанні всієї Іспанії.
фінансово.
Щиро дякуємо!
