Ці слова брата Алоїса, настоятеля спільноти в Тезе, почерпнуті з програми київської зустрічі, можна взяти за мотто діяльності спільноти загалом.
Зазвичай «Україна їде в Тезе». Тобто молодь (і старші також, але їх менше) вирушає в різні поїздки що до самого цього французького села, що до різних міст, де відбуваються «зустрічі Тезе». Цього ж разу «Тезе приїхало в Україну». Це були особисто брат Алоїс, який прийняв керівництво спільнотою по смерті брата Роже, та двоє співбратів, відповідальних за прийом паломництв від нас, і тому знайомих з мовою, людьми і теренами, – Бенуа і Георг. Спершу, увечері 21 вересня, вони побували на Лівому березі, де провели молитву в недобудованому ще греко-католицькому Патріаршому соборі. Наступного дня молитовна зустріч перемістилася в римо-католицьку парафію св.Миколая, до центру міста.
Як зазначається у вступних інформаціях, це перше паломництво брата Алоїса в Україну. Додам, що у Росії вони побували ще 2006 року, де брат Алоїс особисто спілкувався ще з тодішнім предстоятелем Алексієм ІІ. Добре, що нарешті у їхніх планах постав Київ як окрема точка на карті та Україна як осібний терен. Втім, Україну вони знають уже давно: наступного року екуменічна спільнота відзначатиме своє 75-річчя, і щонайменше 20 років туди їздить українська молодь. Дехто з тих, хто почав їздити на зустрічі в Тезе оцих 20 років тому, був і на київських молитвах, викликаючи на обличчі брата Алоїса посмішку – завжди приємно бачити давніх знайомих! Ну а щодо того, щоб Україна була для людей Заходу осібною територією, а не «регіоном» Росії, то брат Алоїс сказав у завершальній розмові, що для цього потрібно нашим людям, особливо молоді, більше їздити на цей Захід, аби самим ознайомлювати світ з Україною.
Програма зустрічі включала в себе і молитви, і спілкування, і роботу в малих групах (обговорення уривків зі Святого Письма), і семінари, поведені в різних частинах Києва: від Національного художнього музею до, скажімо, осередку допомоги бездомним, який провадять сестри Місіонерки Любові (калькутки). Самі ж брати в цей час подалися до такої «екзотики», як Києво-Печерська лавра, де спілкувалися з митрополитом Володимиром, предстоятелем УПЦ. З великою радістю брат Георг повідомив на денній молитві, що їхнє перебування в Києві збіглося з перебуванням у лаврі частини хітону Богородиці, до якої там влаштовано паломництво, отож вечірні молитви були змінені, і всі охочі учасники зустрічі Тезе могли приєднатися до вечірніх молитов у лаврі.
«Ця зустріч назавжди залишиться в моєму серці, – сказав брат Алоїс. – Митрополит Володимир був на інвалідному візку, але він прийняв нас і провів з нами багато часу. Він говорив і про те, що сам був у Тезе, і служив там Літургію в нашій маленькій сільській церкві. Він сказав вражаючі слова, згадуючи брата Роже: «Я дивуюся тому, що ми живемо так далеко, а можемо бути такими близькими». Три роки тому в Україні відбувалися Дні довіри, і я думаю, що нинішня зустріч є немовби продовженням цих Днів, тому що ми дуже її потребуємо – для нашого особистого життя, але також для нашого суспільства. Нам потрібно створити цю довіру, щоби наше суспільство не заблукало, не було зневірене».
Того дня, підкреслив брат Алоїс, вони мали змогу в лаврі вшанувати реліквію голови папи Климента І. Наприкінці цього року спільнота проводитиме свою зустріч у Римі, де також є реліквії святого папи Климента. «І тому це особливо прекрасно – іти з Києва до Рима, у паломництві вшанування цього великого святого. Церковна історія не тільки роз’єднує нас – у ній є чимало елементів, які нас об’єднують.»
Підсумовуючи зустріч, брати вислухали свідчення учасників семінарів: що важливого молодь відкрила для себе на цих спеціальних заняттях. Всі згідно говорили про те, що знайшли для себе нового й цікавого: хтось побачив, як промовляє до християн ікона в її різних традиціях написання, хтось «відкрив для себе» католицькі медіа і телебачення, хтось поспілкувався з православними медійниками, хтось дістав змогу – саме завдяки цьому візитові – поговорити про особливості соціальної опіки, волонтерство та їхнє розуміння у світлі християнської віри, а не тільки з точки зору того, чого вчать соціальних працівників у державних закладах такої підготовки. Загалом беручи, долучення до програми молитов таких тематичних семінарів стає певною мірою «перекладом» на мову життєвої конкретики того, що було почуте і сприйняте під час молитви.
Молитовну частину зустрічі супроводжував своїм співом молодіжний хор, який співає у греко-католицькій парафії св.Василія (на Львівській площі). І можна зазначити, що «молитовна праця» під час цієї частини візиту братів Тезе сильно відрізняється від більш-менш звичного співу поширених повсюди канонів Тезе. Чіткий, наполегливий, ритмічний спів, який переплітався читаннями з Біблії та молитвами прохання і періодично завершувався хвилинами мовчання, споглядання у тиші, – це далеко не те розмірене наспівування канонів, що поширене по парафіях.
Це підтвердила і Катя Григорук, парафіянка св.Миколая, учасниця спільноти «у стилі Тезе», яка тут зустрічається увечері по середах. Відповідальним за групу нині є о.Ципріан Чоп ОМІ.
– Я долучилася до групи два роки тому, вже сама побувала у Тезе. Там, де брат Роже колись почав збирати людей, які шукають сенсу життя. То були люди різних конфесій, які об’єднувалися в молитві, у співі. А коли настає оця тиша, яка зветься «золотом Тезе», – це момент, коли Бог може промовляти до людини. Ми сидимо і намагаємося вслухатися в цей голос. Зустрічі в парафії такі само, як у Тезе: спершу ми співаємо, намагаємося увійти в цю «інтимність», у цю атмосферу Бога. Це має свої плоди: люди забігані, завантажені, а тут вони можуть трохи відпочити від суєти і відкритися на Бога. Суть зібрань «у стилі Тезе» – в тому, щоб ти наблизився до Бога. Ці п’ять хвилин тиші – не лише для того, щоб ти «звільнив свій розум від думок», як ото в різних медитаціях. Це спроба почути голос Живого Бога, а не розслабитися.
Спів канонів Тезе знаний багатьом, вони короткі й нескладні. Під час цих молитов із братами з Тезе мені подумалося, що вони по-своєму, з протестантського боку, відкрили для себе принцип Розарію: короткої повторюваної молитви. Для братів Тезе їхній спів не є просто релігійним співом, але власне молитвою. То їхній шлях до віднайдення реальності молитви. А щодо самого Розарію, то я запитала брата Алоїса по завершенні заходу: ви просили молодь молитися за наступну зустріч, яка запланована в Руанді – країні, яка постраждала від геноциду і надзвичайно потребує відбудови довіри й надії. А якщо католики молитимуться за вас і цю справу так, як звично для них, – наприклад, на Розарії? Зрештою, чимало протестантів не хочуть, щоби за них молилися до Богородиці.
Брат Алоїс сказав: о ні, це давні суперечки в розумінні молитви і духовності, досі не з’ясовані й між самими протестантами різних відламів; але Марія є Матір’ю Спасителя, чому б ми мали уникати марійної молитви? Аби лиш той, хто молиться Розарієм, пам’ятав, що це молитва, скерована не до Діви Марії «як до бога», а до Господа Христа за Її заступництвом.
Нагадаємо, організовується паломництво на новорічну зустріч молоді Тезе у Римі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
