Карітас допоміг безхатченкам знайти житло.
Вони вийшли з лісу й попросили про допомогу. Колись успішна родина нині – без хати і грошей, змушена була жити в лісі коло Києва. Доброчинці знайшли їм новий дім, але проти родини повстала сільська влада.
Це нині вона вмикає газ і нагріває кашу тримісячній доньці. А місяць тому жила з чотирма дітьми на руках серед лісу, за кілька кроків від столичного метро.
Олександр Рибар, безхатько:
На вечір палатку розкладували з дітьми і ночували в лісу, тому що не було де ночувати. Їжу купляли в столовій – таке перше, друге. А утром і вечером – сухим. На вокзалі є де помитися, є на заводі вулкан.
Колись їхнє життя нагадувало казку. Заробітчанин Сашко з Херсонщини познайомився з Тамарою, дівчиною з притулку, на дискотеці в Києві. Вони переїхали до Переяслава, народили дітей, розпочали бізнес.
Олександр Рибар, безхатько:
Коли ми жили багато, в нас була і машина своя, все було, потім так трапилось, попали на машині в аварію, машину розбили і так воно пішло. Як біда прийшла – всі одвернулися.
Бізнес приніс суцільні борги, родина переїхала на хутір, що на Черкащині. Але прорахувалася, взимку тут жити було неможливо – дорогу замітало. Довелося зимувати в місті, а коли потеплішало, від хати нічого не залишилось. Її розтягли односельці.
Після цього родина їздила за Олександром по всій Україні, шукали, де заробити копійчину, жили де доведеться. Часто і в лісі. Але в гаї біля Києва стало зовсім сутужно. Коли закінчилася їжа, звернулися по поміч до доброчинців.
Отець Роман Сиротич, голова директор БФ «Карітас Київ»:
Прийшов Олександр із хлопчиком, були вони дуже брудні, практично не мали одягу, було холодно.
Отець Роман допоміг речами, через місцевого священика на півроку зняв хату для родини, в селі на Черкащині, недалеко від розібраної домівки. Здавалося, врешті, Рибарі знайшли собі спокій.
Але нова родина не на жарт зацікавила сільського голову.
Олександр Рибар, безхатько:
Вчора приїжджають і говорять: вам неділя термін, щоб ви знайшли де хочете хату, тільки не в Мехедівки тут.
Голова сільради і дільничний інспектор чітко дали взнаки – нові сусіди в селі не бажані. Адже Олександр може бути ким завгодно, хоч навіть убивцею, тож уся родина, разом із немовлям, мусить виїхати, на усі чотири сторони, і це з зимою на носі! Олександр ніяковіє, паспорта ніколи не мав, бо від ранніх років працював далеко від дому, думав, можна прожити і без нього. Але тепер точно зробить. Він уже ладнається в дорогу – на малу батьківщину, отримувати документи. Голова сільради обіцяє «Вiкнам» зробить відтермінування.
А Олександр уже планує, як житиме наступного року – з документами й точно не в лісі.
Олександр Рибар, безхатько:
Свиней хочемо завести, взяти качок, гусей, може з часом купить якусь корівку.
фінансово.
Щиро дякуємо!
