Своїми думками про майбутній конклав поділився Глава прес-центру Ватикану о. Федеріко Ломбарді.
Значною більшістю голосів кардинали призначили дату Конклаву на вівторок 12 березня. Отож, вони почуваються готовими, щоб розпочати вирішальний крок назустріч обранню нового Папи. Спільні роздуми під час загальних зібрань, інформація, якою вони обмінювалися, розмови з метою окреслення особистих та відповідальних суджень про найпридатніших осіб для великого завдання, осягнули, таким чином, до першого етапу зрілості. Від вівторка діло розпізнавання стане ще вимогливішим, тому що під час голосувань, певною мірою, виявиться «рівень» згоди, яку можна осягнути щодо тієї чи іншої конкретної особи. І так триватиме аж до обрання.
Це доволі вражаюче, коли подумаємо про саму в собі надлюдську відповідальність, яку буде покладено на людину! Мова йде не лише про те, щоб добре управляти складною інституцією, але ще більше про те, щоб спрямувати релігійний, духовний та моральний шлях найчисельнішої спільноти віруючих, поширеної на різних континентах, і за якою уважно, з позитивними очікуваннями, а іноді також і з негативним наставленнням, спостерігають численні наші сучасники, шукаючи сенсу свого існування. Євангеліє слід звіщати крізь усі часи, для спасіння усіх, аж до кінців землі.
Тому, Конклав є подією, сенс якої можна справді зрозуміти, і яку можна щиро пережити лише в перспективі віри. Двоє свідків попередніх конклавів дали нам сильне та незабутнє свідчення цього. Папа Войтила розглядав картину Страшного суду Мікеланджело (намальовану на стіні Сикстинської каплиці) у своїй поемі: «Римський триптих»: «Всі речі є оголеними та відкритими перед Божими очима», «прозорість діянь, прозорість сумлінь». «Ти, Який все наповняєш – вкажи!». «Він вкаже». А майбутній Папа Ратцінгер так прокоментував цей уривок: «Спадщина ключів, дана святому Петрові… Віддати ці ключі у вірні руки – ось в чому полягає велика відповідальність в ці дні».
Тепер же той, який своїм надзвичайним зреченням змусив кардиналів знову переступити поріг Сикстинської каплиці, щоб перед історією розпізнавати, в які руки ввірити ключі, перебуває з нами, мовчазно, але глибше та усвідомленіше, ніж кожен з нас, в молитві: «Духу Божий, Ти, що все наповняєш – вкажи!»
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
