Проповіді

Проповідь єпископа Леона Дубравського на Великий Четвер 2013

28 Березня 2013, 11:20 1892
єпископ Леон Дубравський

Дорогі брати у Христовому Священстві!
В цей Великий Четвер ми зібралися довкола Ісуса Христа, єдиного Архієрея, єдиного священика, з Священства Котрого ми отримали благодать бути священиками через консекраційну молитву і накладання рук єпископа. Прагну разом з вами дякувати за цей особливий дар служіння Богу – таїнство Священства.
Нещодавно, в 150-ту річницю смерті святого Йоана Марії Віаннея, святіший отець Бенедикт XVI дав нам можливість такої подяки, проголосивши в католицькій Церкві Рік Священства. Святіший Отець на прикладі служіння простого французького священика показав, що означає бути слухняним голосу Бога у дарі покликання, реалізуючи себе у Священстві Ісуса Христа в щоденності.
Святіший отець Франциск у свої інавгураційній проповіді в урочистість Святого Йосифа говорив про дар покликання також у житті цього святого. Папа сказав, що своє покликання бути опікуном Марії, Ісуса та Церкви святий Йосиф «переживав у постійній уважності до Бога, відкритий на Його знаки, готовий здійснювати Його план, а не свій» Дорогі! Ці слова відносяться і до нашого покликання – ми маємо вміти слухати Бога, піддатися Божому провадженню, Його волі. Тому дуже важливо, щоб у семінарійні роки і потім вже як священик я запитував себе, а перш за все Ісуса Христа: яким Він хоче, щоб я був? І треба просити Господа, щоб Він формував з мене священика на свій образ, на свою Божу подобу, бо творцем покликання є Ісус Христос. Це Бог має «виліпити» з мене оригінал автентичного священика, а не якусь «підробку». Так маю думати, в цьому маю бути переконаний, так маю жити, а для цього мушу бути віруючою людиною. Мати глибоку, щиру, живу, справжню віру.
Дорогі брати у Христовому Священстві! Ісус Христос хоче, щоб ті, які пішли за Ним, довіряли Йому. Христос хоче, щоб я – священик – мав справжню віру, жив Словом Божим, служив і дбав про всіх людей з любов’ю. Якщо ми не будемо мати такої відповідальності за довірених нам, то прийде руйнування та закам’янілість серця. Сьогоднішній світ, люди потребують свідків правдивої віри. Це стосується кожного християнина, але нас, священиків це стосується в першу чергу. Люди, які приходять до храму, хочуть зустріти там Бога, тому я маю допомогти Його знайти, бути для людини на цій дорозі провідником, душпастирем. Ісус Христос – істинний душпастир, а в мені має бути прагнення бути таким душпастирем, бути переконаним, що дорога, якій присвятив своє життя, є найкращою і що іншим також варто нею піти. Тобто треба побачити сенс жертви свого життя, того, заради чого живу, працюю. Усе це приходить з даром віри, священику треба вірити і довіряти Тому, за Ким пішов у цю подорож. Якщо не віритиме, то Священство буде як будь-яка інша професія, а душпастирство як «бюро релігійних послуг».
Ми знаємо, що віра є ласкою і Бог дає її, кому сам хоче. Неможливо, щоб Він не дав віри тим, кого покликав до Священства. З іншого боку, маємо приклад священиків, які втрачають віру, залишають Священство або відносяться до нього як до джерела матеріальної стабільності, вигоди. Споглядаючи на трагічну ситуацію цих покликаних до Священства людей, ми не можемо говорити, що Бог відмовив їм у своїй благодаті – не дав віри. Це не так. Бог дав їм віру. В таких трагічних ситуаціях провина є завжди самої людини, яка в певному моменті свого життя закрилася на Бога і його благодать. В такій ситуації, шануючи вільність людини, Бог просто не може достукатись до дверей її серця.
Як жити священику, щоб не втратити благодаті віри в Бога, а внаслідок цього – не втратити священицької ревності, любові і турботи про Божий Люд?
По-перше, священику треба бути покірним, смиренним. Тобто постійно усвідомлювати, що він – слуга Ісуса Христа. Покора – це правда про самого себе, вона каже, що я, священик, нічого не можу зробити без Ісуса Христа. Він в усьому має бути на першому місці. Я, слуга Ісуса Христа, не маю права закривати собою людям Бога і виносити себе на п’єдестал слави.
По-друге, священик повинен мати любов. Без любові його життя не має сенсу. Мова йде про священицьку чистоту, яка є джерелом душпастирської любові. Великою ласкою і великою мудрістю є добровільна і свідома відмова від плотської любові на користь великодушної і жертовної душпастирської любові. Відкрившись на таку благодать і мудрість, священик буде переживати справжню любов до Господа.
По-третє, священику треба бути практикуючим. Тобто потрібно молитися. Щоб були сили свідчити про Ісуса Христа, будувати живу Церкву – треба молитися. Коли любиш і шануєш якусь людину, то хочеш з нею часто спілкуватися. Аналогічно можна сказати і про Бога – хто вірить, шанує і любить Бога, той часто з Ним розмовляє на молитві в різних її формах. Найважливішою молитвою для священика є щоденна Євхаристія, важливою і глибокою є молитва Бревіарію. Сили та мудрість до священицького служіння необхідно черпати з самого Джерела – Господа, а отже, прислухатись до Нього, перебуваючи на Адорації Пресвятих Дарів, роздумуючи над Словом Божим, молячись Розарій. Звичайно, кожний священик мусить дозріти до тієї свідомості, щоб молитва стала життєво необхідною духовною їжею, яка викликана потребою серця і наслідком любові, а не стимульована силою примусу чи показовості.
По-четверте, священик має бути свідком. Тобто свідчити про Того, в Кого вірить. Свідок Ісуса Христа – це не тільки той, хто говорить про Нього, але передусім той, за якого говорять плоди його життя, власний приклад. Він не потребує прикидатися, чинити щось «напоказ», він просто живе автентичною вірою, ходить дорогами Господніми. Служить Євхаристію з вірою і покорою, а не відправляє її, влаштовуючи, так би мовити, «змагання: хто швидше до фінішу», у поспіху, заради формальності. Свідоцтвом справжнього переживання Священства буде також моя любов до конфесіоналу – як по один бік, так і по другий: сповідаючи людей і сповідаючись сам.
Свідоцтво – це також прояв відповідальності за тих, хто довірився нам на дорозі пошуку Бога.
По-п’яте, священик має бути душпастирем – провідником до Бога. Людина, яка приходить у храм, хоче зустріти Бога і я маю їй у цьому допомогти, стати для неї душпастирем- провідником. А щоб когось вести цією дорогою, то маю сам бути переконаний, що вона найкраща, що нею варто йти, що є сенс присвятити свій час для пізнання цього життя. Тобто мені потрібно самому вірити, бути переконаним, що це діє в моєму житті, щоб давати це відчути іншим. Я маю мати час для людей, для парафіян. Дуже погано, якщо священик має час тільки на те, щоб зустрічатися зі своїми друзями, вирішувати свої справи, сидіти постійно в Інтернеті і тому подібному, але ніколи не має часу для парафіян, для інших людей, які шукають Бога. Пам’ятаймо, що ми маємо дбати перш за все про спасіння людей.
Дорогі священики! В Рік Віри, який переживаємо, в особливий спосіб маємо просити разом з апостолами: «Господи, додай нам віри», бо без цієї ласки ми не зможемо правдиво визнавати Ісуса Христа, Який був розіп’ятий на хресті, тобто ми не зможемо зрозуміти, що хрест є невід’ємною частиною життя учня Господнього, який провадить до слави Воскресіння, а без цього все буде марно.
Дорогі священики! Ми діємо завдяки благодаті Христа, Він є нашою силою і міццю, тільки Він може підтримати в критичній ситуації, дати ласку, щоб нести священицький хрест. Ми відкрились і прийняли благодать покликання, ми сказали, що хочемо ходити там, де є Бог, в Його присутності, що хочемо бути Його свідками, будувати з живого каміння Божу Церкву, тобто автентично визнавати віру в Ісуса Христа. Це надзвичайно важливо – щоб по- справжньому сповідувати Ісуса Христа, бо тільки тоді я буду священиком – учнем Господнім. Яким чином це має відбуватися, сказав Папа Франциск у своїй проповіді під час Євхаристії на закінчення конклаву.
«Той самий Петро, що визнав Ісуса Христа, каже до Нього: «Ти є Христос, Син Бога Живого. Я буду слідувати за Тобою, але давай не будемо говорити про хрест. Він не має з цим нічого спільного. Я прослідую за Тобою в інших напрямках, але не за хрестом.» Коли подорожуємо без хреста, коли будуємо без хреста, і коли сповідуємо Христа без хреста, ми не є апостолами Господніми, а належимо світові, і залишаємось єпископами, священиками, папами, але не апостолами Господніми. Бажаю для всіх нас, переживаючи ці благодатні дні, мати мужність, саме мужність, простувати у Божій присутності із хрестом Господнім; будувати Церкву на Крові Господній, яка була пролита на хресті; і визнавати єдину існуючу славу: Христа розіп’ятого. І таким чином Церква буде простувати вперед».
Вдячні за дар Священства, просімо Господа, щоб ми були справжніми Його учнями. Бажаю всім нам мужності в сповідуванні Ісуса Христа Розіп'ятого, що свідчить про автентичність Господніх апостолів. 

+ Єпископ Леон Дубравський
Правлячий єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: