Єдина у Вінниці греко-католицька парафія Покрова Пресвятої Богородиці 30 травня святкувала 20-ту річницю від закладення наріжного каменя храму.
Привітати місцеву громаду та очолити Божественну Літургію приїхав архиєпископ Львівський Ігор Возняк. З Вінницею його пов’язує кілька років служіння – на початку 80-тих, коли він служив захристиянином у місцевій римо-католицькій церкві і підпільно допомагав священикові уділяти вірним Таїнства, а потім, у 1996-1997 рр., о.Ігор вже був настоятелем у греко-католицькій спільноті.
Під час проповіді, оглядаючись на минулі десятиліття, протягом яких разом з храмом зросла також і греко-католицька спільнота, владика Ігор сказав: «За двадцять років на цьому місці, де стояв літак, як музейна річ та був неупорядкований майданчик, де вигулювали собак й росла трава – відбулися великі зміни: стоїть гарна церква, також, прикраса міста Вінниці. Ця святиня – дім живого Бога, у будівництві якого, брали участь, у свій спосіб, багато осіб із вас та ваших рідних.»
Парафіянин Степан Олексієнко – один з тих, хто стояв у витоків заснування греко-католицької громади у місті, розповів CREDO, що першими парафіянами стали члени товариства «Просвіта» та партії «Рух». «Влітку 1989 року ми назбирали двадцятку парафіян, подали документи на реєстрацію і півтора роки чекали поки влада змилостивиться і зареєструє нас. Потім отримали також ділянку і дозвіл на будівництво.»
Нині церква вже майже збудована, залишилось лише поштукатурити храм ззовні. Разом з храмом зросла також греко-католицька громада, для якої храм вже починає ставати замалим.
«Коли я приїхав, мене дуже вразила згуртованість цієї громади, – розповідає нинішній настоятель парафії о.Григорій Рогацький ВС, який служить у Вінниці півтора роки. – Я подумав, що вони разом пережили щось таке, що їх могло згуртувати. Будувати цю церкву, триматися разом і віднаходити себе – це те, що допомогло їм стати єдиною родиною.»
Про свою активну позицію вінницькі греко-католики заявили ще у 90-тих. Архиєпископ Ігор Возняк, який служив тоді настоятелем храму згадує, що громада хотіла його боронити, коли він отримав призначення в інше місто. «Приїхав інший священик, а вони усі до мене: «ми будемо за вас боротися, будемо звертатися до отця-протоігумена, щоб вас звідси не забирали». А я їм сказав: «Я вас такого не вчив. Привезли іншого отця, то йдіть до нього і приймайте його ще краще, ніж мене», – з усмішкою згадує владика.
Свого колишнього настоятеля громада привітала квітами та складеними до цієї події віршами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
