«Не біймося просити — особливо якщо вважаємо, що не заслуговуємо. Не сороммося простягати руку. Саме в цьому смиренному жесті полягає спасіння».
Так Лев XIV підсумував сьогоднішню катехизу про останні слова Ісуса з Євангелія від Йоана — «Прагну» та «Звершилося». Вони показують: всупереч тому, в чому нас переконує світ, — ми не самодостатні, а потребуємо допомоги та спасіння, пише Vatican News.
«Ісусова Пасха» — такою є тема третьої частини циклу роздумів «Ісус Христос — наша надія». Його під час загальних аудієнцій з нагоди Святого року-2025, присвяченого надії, започаткував Папа Франциск, а тепер продовжує Лев XIV. Під час зустрічі з прочанами в середу 3 вересня 2025 року він зупинився на двох словах Ісуса в «найсвітліший і водночас найтемніший момент» Його життя: «Прагну» та «Звершилося».
Справжня любов — давати і просити
«Останні слова, але заряджені цілим життям, які розкривають сенс усього існування Божого Сина. На хресті Ісус постає не як переможний герой, а як жебрак любові. Він не проповідує, не засуджує, не захищається. Він смиренно просить про те, чого сам ніяк не може собі дати», — сказав Святіший Отець. Спрага розп’ятого Ісуса — це не лише фізіологічна потреба скатованого тіла, а насамперед «вираження глибокого прагнення»: прагнення любові, стосунків, сопричастя. Це мовчазний крик Бога, який, «розділивши з нами ввесь наш людський стан», проходить також і через цю спрагу. «Бога, який не соромиться жебрати ковток, бо цим жестом говорить нам, що любов, щоб бути справжньою, повинна також навчитися просити, а не лише давати».
Любов, яка досягає сповнення
Мовивши: «Прагну», Ісус «виявляє свою людську природу, а також і нашу». Йдеться про те, що ніхто не може бути самодостатнім, ніхто «не може сам себе спасти».
«Життя “сповнюється” не тоді, коли ми сильні, а коли ми вчимося отримувати. І саме в той момент, отримавши з чужих рук губку, змочену оцтом, Ісус проголошує: “Сповнилося”. Любов стала нужденною — і саме тому вона звершила своє діло. Ось християнський парадокс: Бог спасає не діючи, а дозволяючи діяти. Не перемагаючи зло силою, а повністю приймаючи слабкість любові», — підкреслив Лев XIV.
Ісус на хресті навчає нас, що людина досягає свого сповнення «не в могутності, а в довірливій відкритості на іншого, навіть і тоді, коли він вороже налаштований». «Спасіння не полягає в автономності, а в смиренному визнанні власної потреби та у вмінні вільно висловити її. Сповнення нашої людської сутності в Божому задумі не є актом сили, а жестом довіри», — сказав Папа, пояснюючи: Ісус спасає не якимось вражаючим жестом, а просячи про щось, чого не може собі дати. Й у цьому «відчиняються двері до справжньої надії», адже якщо Божий Син обрав не бути самодостатнім, то «також і наша спрага любові, сенсу, справедливості є ознакою не поразки, а істини».
Дорога свободи — в тому, щоби просити, а не володіти
Святіший Отець визнає, що цю правду, яка на перший погляд може здаватися дуже простою, прийняти нелегко. Адже ми живемо в час, який преміює самодостатність, ефективність, продуктивність. Але Євангеліє показує: мірою нашої людської сутності є не те, що ми можемо здобути, а здатність дозволити любити себе, а коли це потрібно — то й допомогти.
«Ісус спасає нас, показуючи, що просити не є ганебним, а визвольним. Це шлях, щоб вийти зі схованки гріха, повернутись у простір спільності. Від самого початку гріх породжував сором. Але прощення — оте справжнє — народжується, коли ми можемо поглянути у вічі нашій потребі й більше не боятися бути відкинутими», — сказав Лев XIV. Спрага Ісуса на хресті — це «крик пораненого людства, що досі шукає живу воду». Це спрага, «яка не віддаляє від Бога», а навпаки, «єднає з Ним». І якщо наважимося визнати її, то зможемо визнати, що «також і наша уразливість є мостом до неба».
«Саме в тому, щоб просити — а не володіти — відкривається шлях до свободи, бо ми перестаємо вважати себе самодостатніми. У братерстві, у простому житті, у мистецтві просити без сорому і пропонувати без розрахунків прихована радість, якої світ не знає. Радість, яка повертає нас до первісної істини нашого буття: ми — істоти, створені для того, щоб дарувати і отримувати любов», — сказав Папа.
У Христовій спразі ми можемо розпізнати всю нашу спрагу й навчитися, що немає чогось більш людського й більш божественного, як уміти сказати: перебуваю в потребі. «Не біймося просити, особливо тоді, коли нам здається, що ми не заслуговуємо на допомогу. Не сороммося простягнути руку. Саме там, у цьому простому жесті, криється спасіння».
фінансово.
Щиро дякуємо!
