Варто усвідомлювати, що оказією приступити до цього таїнства не повинні бути свята ані якась сімейна урочистість: чиєсь хрещення, шлюб або Перше Причастя. Ми сповідаємося не тому, що свято, а через те, що ми грішні.
Серед спогадів мого тата з часів ПНР є такий: виникла в Польщі ідея, аби на взірець інших комуністичних країн і собі скасувати святкування Різдва і Пасхи. Запротестував проти цього, як кажуть, Генеральний секретар Польської об’єднаної робітничої партії Владислав Гомулка — з огляду на… гігієну. Він заявив, що не можна ліквідувати свят, оскільки завдяки ним принаймні двічі на рік люди роблять генеральні прибирання: без них ми б потонули в бруді!
Ця історія виринає мені з пам’яті щоразу, коли я дивлюся на довгі черги, які вишиковуються до конфесіоналів перед святами. Швидше за все, також і в справах духовних без свят ми би потонули в бруді. Бо ж чимала частина тих, хто стає у передсвяткові черги, звертаються до священика словами: «Моя остання сповідь була перед попередніми святами».
Ця група людей приходить на сповідь перед святами, а потім їх уже в конфесіоналі немає. Тоді як варто усвідомити, що ми сповідаємося не з огляду на свята, а тому, що грішимо. Наводячи ще раз «гігієнічну причину», про яку говорив тов. Гомулка, ми також не з нагоди святкувань маємо мити і прибирати, але тому, що ми брудні і в хаті маємо балаган.
То з огляду на таких каяників «до свята» постала одна з церковних заповідей, яка каже про те, що сповідатися треба принаймні раз на рік. Багато з таких людей відчувають задоволення від того, що виконали свій «католицький обов’язок». Однак варто усвідомити, що ця заповідь, за суттю своєю, є драматичним воланням про те, щоб уберегти людей від духовного занепаду або навіть смерті. Знову порівнюючи це з гігієною, вона є розпачливим закликом: «Візьми ж но, людино, вимийся хоч раз на рік!»
У справах духа ставка набагато вища, ніж тільки відразливий сморід давно немитого тіла. То справа життя і смерті. З одного боку, нас заохочують до регулярної сповіді навіть із повсякденних гріхів. Вона тоді не обов’язкова, з огляду на можливість приступати до св. Причастя — хоч нерідко ми її тільки до цього і спроваджуємо. Вона служить допомогою в духовному зростанні, зміцненні у добрі — підтримкою у зціленні того, що нас духовно калічить. Варто при цьому пам’ятати, що навіть невелика ранка, якщо її занедбати і дозволити, щоб розвинулось зараження, може провадити до серйозних наслідків.
Однак у разі смертельних гріхів сповідь є вже не так зціленням, як «воскресінням» із духовної смерті. Хтось, хто коїть такий гріх (у серйозній справі, повністю свідомо і повністю добровільно), повинен чимскоріше — а не на свята! — постаратися про сакраментальну сповідь. Якщо він цього не зробить, то ризикує своїм життям — вічним.
Можна говорити, у стилі Гомулки, що непогано, якщо принаймні на свята багато людей нагадують собі про духовне очищення. Однак ми потребуємо постійного нагадування одне одному, що духовного очищення, зцілення, воскресіння ми потребуємо щоразу, коли тільки зануримося у духовний бруд, хворобу, смерть.
Мирослав Божек SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
