Хто спасеться?

Роздуми над Словом Божим на середу ХХХ звичайного тижня, рік І

Лк 13, 22-30

Нещодавні опитування доводять, що більшість людей сподівається потрапити до раю після смерті. Звичайно, серед тих, хто взагалі про це думає. Справді, без такої надії наше життя стає марним. Тому питання до Ісуса з сьогоднішнього євангельського уривка є також і нашим питанням. І сенс його такий: «Чи конкретно я спасусь, чи мої ближні будуть в небі?» Питання слушне. Господь є всевидючим, Він вже тепер знає, хто з нас буде спасенним, хто, на жаль, ні, бо Він перебуває у вічності, поза часом, а в вічності є лише тепер. Наше ж спасіння відбувається в цьому світі, в якому час змінюється, а також можуть змінюватися і наші рішення. Та й ми самі, поки живемо, можемо змінитися. Хтось сказав: «Люди змінюються». Це правда, людина може зі злої змінитися на добру і навпаки. Якби Господь зараз нам сказав: ти, Іване, спасешся, а ти, Василю, не спасешся, то це було б, по-перше, неправдою, бо спасіння це не якась річ, яку можна отримати й мати. Спасіння — це стан серця, яке довіряє або не довіряє Богові, що справджується учинками. І поки ми живемо цей стан серця може ще змінитися. А, по-друге, людина, довідавшись, що вона спасеться — перестане боротися, працювати над своєю чеснотою і таким чином просто змарнує своє спасіння.

Господь не говорить про те хто або скільки людей спасуться, не дає якихось критеріїв «вибраних», які подають чисельні секти. Він говорить про те, що спасіння не дається легко: «Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе» (Лк 13, 24). Ісус Христос сам себе називає дверима для тих, що спасуться: «Знову й знову запевняю вас, що Я — двері для овець. Всі, котрі приходили переді Мною, були злодії та розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері! Якщо хто Мною ввій­де, то буде спасенний; він увійде і вий­де, і знайде пасовисько» (Йн 10, 7-9). Прийняти Ісуса Христа можна через віру, тому в цьому уривкові Він згадує про патріархів віри (Лк 13, 28).

Все, на що б ми не покладали надію в цьому світі (визнання, слава, маєток, гроші, здоров’я, становище в суспільстві, власні справедливі вчинки тощо) — все марне, якщо ми не покладаємось на Ісуса Христа. У щоденному житті дуже важко покладатися на віру, життя начебто вчить іншого: не вкрадеш — не проживеш, всі так роблять, не будь наївним — ці голоси та думки цього світу становлять серйозну конкуренцію справжньому життю у вірі. Тому й важко знайти ці двері віри. А ще важче через них увійти — чинити згідно з тим, що диктує віра в Ісуса Христа, а не цей світ.