Роздуми до Слова Божого на середу ХХХ звичайного тижня, рік І
Лк 13, 22-30
Нещодавні опитування доводять, що більшість людей сподівається потрапити до раю після смерті. Справді, без такої надії наше життя стає марним. Тому питання до Ісуса з сьогоднішнього Євангелія є також і нашим питанням, і сенс його такий: «Чи я конкретно спасусь, чи мої ближні будуть в небі?» Питання слушне. Господь є всевидючим, Він вже тепер знає, хто з нас буде спасенним, хто, на жаль, ні, бо Він перебуває у вічності, поза часом, а в вічності є лише тепер. Наше ж спасіння відбувається в цьому світі, в якому час змінюється, можуть змінитися наші рішення, можемо змінитися ми, поки живемо. Хтось сказав: «Люди змінюються». Це правда, людина може зі злої змінитися на добру, і навпаки. Якщо б Господь нам сказав зараз: ти, Іване, спасешся, а ти, Василю, не спасешся, то це було б, по-перше, неправдою, бо спасіння це не якась річ, яку можна отримати і мати. Спасіння – це стан серця, яке довіряє або не довіряє Богові, що справджується в учинках. І поки ми живемо цей стан серця може ще змінитися. А, по-друге, людина, довідавшись, що вона спасеться – перестане боротися, працювати над своєю чеснотою і таким чином просто змарнує своє спасіння.
Господь не говорить про те хто або скільки людей спасеться, не дає якихось критеріїв «вибраних», які подають чисельні секти, він говорить про те, що спасіння не дається легко: «Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть» (Лк 13, 24). Ісус Христос сам себе називає брамою для тих, що спасуться: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. Усі, скільки їх передо мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько!» (Йн 10, 7-9). Прийняти Ісуса Христа можна через віру, тому в цьому уривкові і згадує про патріархів віри (Лк 13, 28).
Все на що б ми не покладали надію в цьому світі (визнання, слава, маєток, гроші, здоров’я, становище в суспільстві, власні справедливі вчинки і т.д.) – все марне, якщо ми не покладаємось на Ісуса Христа. У щоденному житті дуже важко покладатися на віру, життя начебто вчить іншого: не вкрадеш – не проживеш, всі так роблять, не будь наївним – ці голоси і думки цього світу становлять серйозну конкуренцію справжньому життю у вірі. Тому важко знайти ці ворота віри, ще важче через них увійти – чинити згідно з тим, що диктує віра в Ісуса Христа, а не цей світ.