Христос повертає гідність приниженим

Роздуми над Словом Божим на ІІІ Звичайну неділю, рік А

Господь Ісус на початку своєї діяльності покинув Назарет, своє рідне місто, і за перше місце проголошення Доброї Новини обрав північний регіон Палестини, місто Капернаум. Воно лежало на землях, які колись належали до поколінь Завулона й Нефталі. Ці два покоління Ізрáїля найраніше за всіх своїх побратимів, 734 року до Христа, зазнали нищення й неволі з боку непереможної тоді Асирії (пор. 2 Цар 15, 29). Замість юдейських поколінь ці території заселили погани, а для розсіяних там ще євреїв настали вісім століть утисків і приниження. Більш-менш стільки само років відділяє нинішній Київ від знищення його татарами.

Те, що вчинив Ісус, було, по-перше, сповненням пророцтва Ісаї (Іс 8, 23 – 9, 3). По століттях тьми Його вчення та зцілення, які Він звершував, були світлом для юдеїв, що мешкали в Капернаумі. Цей жест Ісуса заповідав визволення й відбудову Вибраного народу, зв’язку дванадцяти поколінь Якова. По-друге, оселення на теренах, зайнятих поганами, було новим пророчим жестом Ісуса, який заповідав зміну попереднього ходу подій: що замість мілітарної експансії поганства проти Ізрáїля цей же Вибраний народ занесе Добру Новину до поганських народів.

У Капернаумі жило чимало рибалок. Господь Ісус побачив двох із них, Петра й Андрія, і покликав їх, аби пішли за Ним. Напевно тієї миті вони ще не розуміли, що це означало. То вони удвох стали першими двома каменями фундаменту відновлюваного народу Ізрáїля, зайнявши місце синів Якова — Завулона й Нефталі. Очевидно, що фундаментів відновлюваного ізраїльського народу мало бути дванадцять, як було дванадцять поколінь Ізрáїля, й тому Господь Ісус одразу потім покликав наступних апостолів: Якова і Йоана, а потім решту.

Те, що Господь Ісус зробив у Капернаумі, залишається для нас знаком. Нехай буде наука для Церкви, що наш Господь розпочав віднову народу з занесення слів надії та зцілення двом найбільш приниженим і забутим родам. І ті, які зайняли два перші місця у гроні Апостолів, теж мали не забувати тих, кого забув світ. Бо ж вони були покликані не тільки як ті, що мали слухати слів Ісуса, немов учні у школі, але покликані як рибалки, тобто як ті, що мають бути співпрацівниками, співтворцями діла. Від початку вони мали бути рибалками людей, тобто місіонерами. Після Воскресіння Христа вони занесуть Євангеліє поганам — і св. Петро це зробить першим.

Є також у діях Христа Господа наука і для Церкви як Вибраного народу, який постійно ще переживає часи свого розсіяння посеред поган. З боку людей невіруючих ми не повинні наївно сподіватися тільки толерантності, а тим більше того, що отримаємо якісь привілеї. Але навіть на брутальну агресію Церква, вірна вченню свого Господа, має тільки одну єдину відповідь: євангелізацію, тобто занесення світла тим, хто мешкає у смертній тіні. Це — світло Божого прощення всіх гріхів тим, які навертаються, світло зцілення від хвороб душі й тіла, і слово покликання до родини дітей Божих.

Хто, як апостоли, почув слово покликання до співтворення великого діла духовної віднови, той уже не переживатиме розчарувань, що на цім світі ми зазнаємо утисків, і що несправедливість може тривати довго. Він знатиме, що на агресію християнин не відповідає подібною агресією. Християни мають що дати світові: велику програму відновлення людини і суспільства, а не тільки перемогу у воєнній кампанії. Мета християнської місії — не тимчасова перемога на землі, а провадження людей через земне царство до Царства Небесного.