Бог непокоїть нас не просто так

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю XVII Звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішні читання Літургії Слова досконало пасують одне до одного: у першому читанні пророк Єремія наражається на смертельну загрозу через проголошення Божої волі, а в Євангелії сам Ісус стикається з нерозумінням оточення у відповідь на своє вчення. Чому такий спротив? Бо слухачі вважали, що вони краще знають Бога, що їхні погляди й думки більш відповідні й правильні, ніж слова якогось там Єремії чи сина теслі з Назарета. Тому хочуть затулити рота пророкові й заглушити голос Бога.

Попередження про велику небезпеку криється в сьогоднішній літургії. Як легко когось «опустити» у власних очах, бо — як мені здається — я знаю цю людину, «вона нічого путнього не може сказати». «Бог би зробив інакше!» Відколи це наші думки стали Божими, чи наші дороги — Його дорогами? Якщо якесь слово мене ранить і чіпляє за живе, непокоячи, то, може, воно вказує на щось, що В МЕНІ варто змінити, а не в іншому? Нехай людина, яка говорить, не стане на заваді почути суть того, що вона хоче донести. Правда може пролунати і з вуст найбільшого негідника.

Господи Ісусе Христе, Вчителю з Назарета, який непокоїв сумління людей. Нехай Твої слова допомагають мені ніколи не зупинятися у пошукові виконання Божої волі! Нехай моє серце не заспокоїться, як тільки у Тобі у вічності! Допоможи почути Твій голос у голосі інших людей!