Буря від Господа

{

Роздуми над Словом Божим на вівторок XVIIІ Звичайного тижня, рік ІІ

Мт 14, 22-36

Зазвичай, читаючи цей уривок, звертаємо увагу на Петра, котрий спершу випробовує Ісуса й бажає піти до Нього водою, але лякається сильного вітру й починає потопати. Йому вистачило лише відвернути свій погляд від Ісуса й зосередитись на вітрові, щоб утратити віру. На основі цього слова можу перевірити й своє серце: чи часом причина втрати моєї віри не полягає у тому, що я перестаю дивитися у молитві на Господа, а більше зосереджуюсь на інших речах? Така точка зору допомагає зрозуміти, чому Ісус, пройшовши чималу відстань у тій самій бурі, не потонув. Перед тим, як пуститися в таку путь Він зійшов на гору. Навіщо? «І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті» (Мт 14, 23). Ось де розпочалась Його подорож морем.

Звернімо увагу на те, в яких обставинах відбувається описана подія. «Як звечоріло, він був там сам один. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний» (Мт 14, 23б-24). Буря на Галилейському морі – це досить звичайне явище. Адже й досі на цьому озері бувають несподівані та дуже сильні бурі, особливо небезпечні під кінець дня, тому рибалки остерігаються плавати в другу половину дня. Звичайно, про це знали й апостоли, частина з яких за фахом були рибалками. Чому ж вони вирушають у таку небезпечну подорож? Господь їх до цього спонукав: «І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ» (Мт 14, 22).Спонукав їх відплисти ввечері. Сам пішов на гору. Й залишив їх самих на морі під час бурі. Якщо поглянути на цей контекст з духовної точки зору, то можемо побачити власне життя. Чи не буває так, що я не тільки нарікаю на те, що Господь не допомагає мені у важкій бурі мого життя, а ще й підозрюю Його в тому, що це Він до цієї бурі мене довів? Тоді зазвичай кричу: «Господи, за що?». Однак, з’являється ще одна можливість запитати: «Навіщо?».

Навіщо ця ситуація була потрібна апостолам? Навіщо вона була потрібна Петрові? Якщо так поставити запитання, то можна знайти чимало причин, до того ж позитивних. Зупинимося лише на одній. Коли Ісус підходить до човна, то заспокоює учнів словами (зверніть увагу, спершу говорить до них, не промовляє до бурі): «Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!» (Мт 14, 27б). Якщо перекласти більш дослівно з оригіналу: «Відваги, Я є; не бійтеся». Він показує апостолам свою присутність. Не зважаючи на силу вітру, висоту хвиль, страх у серці й взагалі всю безнадійність ситуації, Господь є в ній з тобою. Він тебе не покинув. Він Той, Хто є. Він там, де ти є. Тому відваги! Не бійся! Лише слухай Його!

«Озвавсь Господь із бурі … і мовив…» (Іов 38, 1).