Буря від Господа

{

Роздуми над Божим Словом на вівторок XVIIІ звичайного тижня, рік ІІ

Мт 14, 22-36

Читаючи цей уривок, ми, зазвичай,  звертаємо увагу на Петра, котрий спершу випробовує Ісуса й бажає піти до Нього водою, але лякається сильного вітру й починає потопати. Йому вистачило лише відвернути свій погляд від Ісуса й зосередитись на вітрові, щоб утратити віру. На основі цього слова можу перевірити й своє серце: чи часом причина втрати моєї віри не полягає у тому, що я перестаю  у молитві дивитися на Господа, а більше зосереджуюсь на інших речах? Такий погляд  допомагає зрозуміти чому Ісус, пройшовши чималу відстань у тій самій бурі, не потонув. Перед тим як пуститися в таку путь, Він зійшов на гору. Навіщо? «Відпустивши народ, піднявся сам на гору, щоб молитися» (Мт 14, 23). Ось де розпочалась Його подорож морем.

Звернімо увагу на те, в яких обставинах відбувається описана подія. «Як настав вечір, Він залишався там на самоті. Човен уже був багато стадій від землі; його кидали хвилі, бо дув супротивний вітер» (Мт 14, 23б-24). Буря на Галілейському морі це досить звичайне явище. Адже й досі на цьому озері бувають несподівані та дуже сильні бурі, особливо небезпечні під кінець дня. Саме тому рибалки в другу половину дня остерігаються плавати. Звичайно, про це знали й апостоли — адже частина з них були рибалками за професією. Чому ж вони вирушають у таку небезпечну подорож? Господь їм це звелів: «Ісус звелів своїм учням сісти в човна й плисти раніше за Нього на інший бік, а Він тим часом відпустить людей» (Мт 14, 22). Звелів їм відплисти ввечері, а сам пішов на гору, залишивши їх самих на морі під час бурі. Якщо поглянути на цей контекст з духовної точки зору, то можемо побачити власне життя. Чи не буває так, що я не тільки нарікаю на те, що Господь не допомагає мені у важкій бурі мого життя, а ще й підозрюю Його в тому, що це Він до цієї бурі мене довів? Тоді зазвичай кричу: «Господи, за що?». Однак з’являється можливість поставити інше питання: «Навіщо?».

Навіщо ця ситуація була потрібна апостолам? Навіщо вона була потрібна Петрові? Якщо так поставити запитання, то можна знайти чимало причин, до того ж позитивних. Зупинимося лише на одній. Коли Ісус підходить до човна, то заспокоює учнів словами (зверніть увагу: спершу говорить до них, не промовляє до бурі): «Відваги, це Я, не бійтеся!» (Мт 14, 27б). Якщо перекласти більш дослівно з оригіналу: «Заспокойтесь — Я є; не бійтеся». Він показує апостолам свою присутність. Не зважаючи на силу вітру, висоту хвиль, страх у серці й взагалі всю безнадійність ситуації, Господь є в ній з тобою. Він тебе не покинув. Він Той, Хто є. Він є там, де є ти. Тому відваги! Не бійся! Лише слухай Його!

«Озвавсь Господь із бурі … і мовив…» (Іов 38, 1).