Безсмертя чи воскресіння?

Роздуми над Божим Словом на спомин свв. Марти, Марії і Лазаря

У домі Марти й Марії настав час жалоби після смерті їхнього брата Лазаря. Невідома важка хвороба за кілька днів забрала молоде життя. Смерть торкнулася друзів Ісуса — тих, кого Він любив. Ісус часто гостював у їхній хатині неподалік Єрусалима. Ця оселя тепер стала домом скорботи.

Тягар втрати був посилений також тим, що термінове прохання сестер не було вислухане: «Отож послали сестри до нього сказати йому: “Господи, той, що любиш ти його, слабує”. Зачувши те, Ісус мовив: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився”. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував» (Йн 11, 3-4.6).

Лазар помер і був похований… Серед темряви плачу багато юдеїв прийшло, щоби втішити сестер, але людське слово — це лише вітер над могилою. Кажуть, що сльози — це кров душі. Людська розрада здатна підтримати, але ніколи не загоїть смертельної рани, яку завдав гріх Адама: «Доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3, 19).

Чотири дні сліз, коли невблаганне тління вже торкнулося мертвого тіла брата. Хто відбудує зруйнований храм людського тіла? «Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла Йому назустріч». Вона не барилася та випередила Ісуса словами: «Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат». Але Господь є всюди, Його Дух усе наповняє. Він не зупинив хворобу свого друга і прийняв останній згасаючий подих того, кого любив. 

Утім віра Марти не обмежилася закостенілими кордонами смерті. Вона продовжила говорити до Ісуса: «Але й тепер знаю, що те, що лише попросиш у Бога, Бог Тобі дасть». Хто здатен відвернути тління, щоб явити більшу славу, ніж просто зцілення? Що попросити у Бога? Безсмертя старого життя чи воскресіння нового?

Тоді Господь промовив слова, від яких затремтіло пекло і возрадувалися всі мешканці Небес: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе». Він не каже: «Я дам воскресіння», але «Я є воскресіння». Він не каже: «Я покажу шлях до життя», але «Я є життя». Немає смерті в Тому, Хто є Воскресінням і Життям, Хто наперед промовив: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його» (Йн 11, 11).

Сьогодні Спаситель запитує кожного з нас над могилами наших рідних, близьких, наших друзів, над розтлінними тілами воїнів-захисників: «Чи віриш ти в це? Каже Йому (Марта): “Так, Господи, я повірила, що Ти — Христос, Син Божий, який гряде у світ”». Цим визнанням вона розбиває кам’янні двері відчаю ще до того, як відвалять камінь від гробниці Лазаря.

Помилуй нас, Господи, що сумніваємося біля трун наших близьких. «Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат!» Даруй нам з вірою завжди промовляти: «Ти — наше Воскресіння, Ти — наше Життя, і Тобі найбільша слава повіки!».