Притча не вчить відвертатися від ближнього

Роздуми над Словом Божим на на свято Cв. Терези Бенедикти від Хреста

У притчі про десять подруг нареченої, які мали зустрічати молодого, Ісус Христос сам відкриває її сенс, говорячи: «Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю» (Мт 25, 11-12). Це притча про очікування на Божий Суд. Ми всі перебуваємо в очікуванні на нове пришестя Господа. Але деякі з нас (мудрі, розумні, розсудливі) готуються до майбутньої зустрічі, вдосконалюються («будьте досконалі, як Отець ваш небесний» — Мт 5, 48), зростають у вірі («стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться» — 1 Кор 16, 13), і цим «збирають скарби не на землі, а на небі» (Мт 6, 19-21). В усьому цьому нам допомагає: Свята Літургія, де ми чуємо Божий голос та відчуваємо Його присутність, також Таїнства Церкви, читання Святого Письма, молитва. Господь піклується про тих, хто й сам піклується про свою душу. Мудрі завбачливо думають про майбутнє; немудрі живуть лише теперішнім. Христос просить нас завжди бути напоготові, чувати (пор. Мт 24, 42, 25, 13, 1 Сол 5, 6), але розуміє і пробачає нам моменти слабкості, адже ми можемо і «задрімати» — відволіктися на клопоти світу цього.

«Нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. Мудрі ж їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло, — підіть краще до продавців та й купіть собі» (Мт 25, 8-9).

Серед наших близьких можемо зустріти і нерозсудливих. Але притча не вчить нас відвертатися від них і відмовляти їм у допомозі, а показує нам, що ми не можемо їх врятувати самотужки, на це здатен лише Бог. Наших накопичувань — духовних надбань, добродійств — ледве вистачить для нас самих. Справа спасіння інших — у руках у Господа (дар віри: «Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець … не приведе його», Йн 6, 44) та в руках цієї людини (прийняття дару, визнання Христа, практика віри — участь у Євхаристії, справи милосердя, вивчення Святого Письма). Адже коли ми читаємо Святе Письмо, Бог входить у наше життя, ми пускаємо Його в своє серце і Він пізнає нас. Якщо ми цього не робимо, то одного дня Господь може сказати нам «Я ніколи не знав вас» (Мт25, 13). 

Притча вчить нас, що кожна людина сама несе відповідальність за свій духовний стан. Духовну зрілість не можна купити в останню мить. Ми можемо розраховувати тільки на свої власні відносини з Богом.