Притча не вчить відвертатися від ближнього

Роздуми над Божим Словом на свято св. Терези Бенедикти від Хреста

У притчі про десять подруг нареченої, які мали зустрічати молодого, Ісус Христос сам відкриває її сенс, говорячи: «Врешті приходять й інші діви та й кажуть: “Пане, пане, відчини нам!” А він у відповідь сказав: “Воістину кажу вам: я вас не знаю!”» (Мт 25, 11-12). Це притча про очікування на Божий Суд. Ми всі перебуваємо в очікуванні на нове пришестя Господа. Але деякі з нас (мудрі, розумні, розсудливі) готуються до майбутньої зустрічі, вдосконалюються («будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» — Мт 5, 48), зростають у вірі («стійте у вірі, будьте мужніми та сильними!» — 1 Кор 16, 13), і цим «збирають скарби не на землі, а на небі» (пор. Мт 6, 19-21). В усьому цьому нам допомагає: Свята Літургія, де ми чуємо Божий голос та відчуваємо Його присутність, також Таїнства Церкви, читання Святого Письма, молитва. Господь піклується про тих, хто й сам піклується про свою душу. Мудрі завбачливо думають про майбутнє; немудрі живуть лише теперішнім. Христос просить нас завжди бути напоготові, чувати (пор. Мт 24, 42, 25, 13, 1 Сол 5, 6), але розуміє і пробачає нам моменти слабкості: адже ми можемо і «задрімати» — відволіктися на клопоти світу цього.

«Нерозумні сказали мудрим: “Дайте нам трохи вашої олії, бо наші світильники гаснуть!” А мудрі у відповідь кажуть: “Щоби часом не забракло і нам, і вам, краще підіть до продавців та й купіть собі”» (Мт 25, 8-9).

Серед наших близьких можемо зустріти і нерозсудливих. Але притча не вчить нас відвертатися від них і відмовляти їм у допомозі, а показує нам, що ми не можемо їх врятувати самотужки — на це здатен лише Бог. Наших накопичувань — духовних надбань, добродійств — ледве вистачить для нас самих.

Справа спасіння інших — в руках у Господа (дар віри: «Ніхто не може прийти до Ме­не, коли Отець, який Мене послав, не притягне його» — Йн 6, 44) та в руках цієї людини (прийняття дару, визнання Христа, практика віри — участь у Євхаристії, справи милосердя, вивчення Святого Письма). Адже коли ми читаємо Святе Письмо, Бог входить у наше життя. Ми пускаємо Його в своє серце і Він пізнає нас. Якщо ми цього не робимо, то одного дня Господь може сказати нам «Воістину кажу вам: я вас не знаю!» (Мт 25, 13). 

Притча вчить нас, що кожна людина сама несе відповідальність за свій духовний стан. Духовну зрілість не можна купити в останню мить. Ми можемо розраховувати тільки на свої власні відносини з Богом.