Сини чи слуги?

Роздуми над Словом Божим на середу ХХІ Звичайного тижня, рік ІІ

Фарисеями називаємо людей, які дотримувались Закону буквально, і Закон у такому світлі виглядав кайданами, що поневолювали людину. Але ж від початку так не було. Сини Ізраїльського народу були вдячні Богові за те,що саме їх Він вибрав, вони почувалися синами Бога і сприймали закон як батьківські настанови.

Святий Лука у 15 розділі свого Євангелія розглядає не так образ блудного сина (як більшість вважає…), як фарисея у постаті другого сина; старший бо син також має проблеми з правильним розумінням синівства. (Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть. А Він їм розповів оцю притчу… — Лк 15, 2-3). Ось я служу тобі стільки років… — така фраза це “ніж у серце” кожному батькові. Цей син будував свої відносини на справедливості, а вона ж тут так недоречна. Він вважав, що, виконуючи всі прохання батька, не буде йому нічого винен. Але є одна річ, на яку заслужити чи віддячитись за яку неможливо. Народження — любов батьків, що приводить на світ дитину, на це нічим не заслужиш, та ніхто й не сподівається. Сподіваються хіба що одного: щоб на любов відповіли любов’ю.

Ось так і з Богом. Намагатися зрозуміти Його через справедливість — марна трата часу. У підсумку неодмінно вийде якась “карикатура”. Горе вам, поводарі сліпі… Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо Я прийшов кликати не справедливих, а грішних.