Навчитися ходити по воді

Роздуми на понеділок XVIII звичайного тижня, рік І в рік А

Відразу ж після чудесного розмноження хліба Ісус наказує своїм учням переплисти на інший берег Генезаретьського озера, а сам залишається, щоб помолитися на самоті. Потім серед ночі Він йде по морю, щоб наздогнати своїх учнів, які відпливли вже на багато сотень метрів від берега.

Вчинок Ісуса здається нелогічним, однак, його добре пояснює Апостол Йоан в своєму Євангелії. Він зазначає, що після чудесного розмноження хліба народ хотів зробити Ісуса царем (Йн 6:15). Син Божий втікає, оскільки це прагнення людей, захоплених чудом розмноження хлібів, не було згідне з волею Отця (пор. Йн 6:26). З іншого боку, саме чудо ходіння по воді залишається, особисто для мене, певною таємницею. Кожне диво об’являє Таємницю Бога, якого ми не зможемо до кінця зрозуміти, але можемо захоплюватися Ним через споглядання. Саме таким є чудо ходіння по воді, в якому Ісус Христос проявляє свою Божественну владу над природними стихіями: зрозуміти його до кінця не можливо, але воно вражає нас.

Нашу увагу євангеліст Матей звертає на те, що відбулося між Ісусом, який наближався до човна, і Петром, котрий захотів підійти до свого Вчителя по воді. Апостол Петро відрізнявся імпульсивністю і запальним характером. Найбільшою мірою це виявлялося у його ставленні до улюбленого Вчителя (пор. Йн 21:17), – цим можна пояснити прагнення Петра: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді» (Мт 14:28) . В цих словах ми можемо помітити не лише любов Петра до свого Вчителя, але й віру в Його Божественність. Адже лише Господь може зробити здатною людину ходити по морю наче по суходолу. Ісус відповідає: «Підійди». І Петро ступає на бурхливу поверхню, аж ось, він піддався страху, подивившись на неспокійне море. Його віра і довіра до Ісусового Слова так само швидко гасне, як перед цим запалилася, апостол починає тонути…

Як же сильно ця Петрова віра нагадує нашу власну. В певному моменті життя, ми глибоко переживаємо зустріч з Христом. Тоді все для нас легко, віра не обтяжлива, – ми запалились нею подібно Петру. Раптом наші погляди звертаються на проблеми і труднощі життя: страждання, перешкоди, злість, впертість інших людей, на нашу слабкість і гріховність, – все це нас бентежить, подібно як Петра збентежив вигляд бурхливого моря. Як і Петро ми починаємо тонути в вирі проблем. В цій ситуації проблеми беруть владу над нами, а не Слово Ісуса. Маємо почути в своєму серці голос Ісуса, який Говорить до нас як до Петра: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт 14:31).

Ісус справді сильніший від наших проблем. Все простіше з Ним, а наші виправдання, що ми не можемо молитися, бо маємо багато справ, чи не можемо бути добрими християнами і не грішити, бо це дуже складно, походять лише з одного: з нашої малої віри.