Роздуми над Божим Словом на свято св. Марії Магдалини
Слово Євангелія говорить нам про Воскресіння Ісуса Христа, але розповідь починається від опису найбільшої втрати та горя. Схилімо наші серця й спогляньмо на Марію Магдалину, яка стоїть біля порожнього гробу. Гріб спорожнів, але її серце переповнене сльозами. Вона шукає свого Господа серед пристанища смерті: «Узяли мого Господа, і не знаю, де поклали Його».
Як же близько сьогодні цей плач торкається зраненого серця України! Нині наша земля стала суцільним вертоградом* скорботи. Скільки наших матерів, дружин, сестер і дочок стоять сьогодні перед темрявою невідомості, повторюючи в глибокому горі слова Марії: «…не знаю, де поклали Його».
Це плач за тими, хто пропав безвісти у вирі цієї жорстокої війни. Це страшна трагедія порожніх гробів, коли немає куди прийти, щоби схилити голову, немає сирої землі, яку можна омити сльозами прощання. Це сльози матерів, які не знають, де полягли їхні діти, де знаходяться їхні тіла під попелом понищених міст чи у невідомих полях та безіменних могилах. Вони шукають своїх рідних, як Марія шукала Христа, блукаючи у темряві невідомості, розриваючись між надією та відчаєм: «…не знаю, де поклали Його».
«Так говорить наречена: «На моїм ліжку по ночах шукала я того, кого душа моя любить. Шукала – не знайшла його. Нуж бо встану та обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала – не знайшла я його. Вартові мене зустріли, які ходять круг міста. “Чи бачили ви того, кого серце моє любить?”» (Пісн 3, 1-3). Але у відповідь лише зажурений погляд, жовто-блакитний прапор від побратимів і спрямовані до неба холості постріли від почесної варти, що кличуть про Боже правосуддя та відплату. Де знайдемо справжню та повну втіху?
Марія плаче, хоч смерть уже подолана. І ось, постає перед нею Нерозпізнаний, що наче воїн пройшов через саму смерть і подолав ворогів надії. Спаситель з’являється їй в образі вертоградника. Він і є Справжній Вертоградник, піднятий із пороху землі Новий Адам. Воскреслий Ісус прийшов очистити сад людського серця від терня війни, жорстоких втрат та загарбницької злоби. Він збирає кожну сльозу української матері. Жодна крапля цього болю незабута Богом.
Він особисто запитує кожну зранену душу: «Жінко, чому плачеш? Кого шукаєш?». Він знає кожну втрату… Він бачить нашу тугу за зниклими безвісти синами й доньками… Але пелена болю та сліз все ще закриває погляд: «Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: “Пане, якщо ти Його виніс, то скажи мені, де ти Його поклав; і я заберу Його!”». Марія говорить із Тим, Хто пройшов через темряву насильницької смерті, завданої окупантами, був винесений на хресті та покладений поруч із місцем своєї страти. Місце бою стало місцем поховання. Та це не був кінець, Отець забрав Його із пут смерті.
Він хоче, щоб ми піднесли свій погляд від земного праху та порожнечі втрати до небесної слави. Він промовляє до Марії лише одне слово – її ім’я: «Маріє!» – тоді завіса скорботи й пелена відчаю спадає з її очей. Вона впізнає Його і вигукує: «Учителю!».
Господь каже їй: «Не доторкайся до Мене…». Цими словами Він навчає нас: навіть коли ми розділені відстанню, навіть коли тіла наших захисників розвіяні чи сховані від наших очей, вони не заховані від Бога: «Вже не тримай Мене, бо Я ще не піднявся до Отця». Доторкнутися до них тепер можна через чисту віру, через гарячу молитву, яка долає будь-які перепони й окопи. Вони – в руках Живого Бога, де немає більше ні болю, ні печалі, ні зітхання.
«Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я піднімаюсь до Отця Мого і Отця вашого, до Бога Мого і Бога вашого!» Він посилає Марію, першу благовісницю Воскресіння, до учнів із дивовижною звісткою. Ті, хто страждав і віддав життя за своїх ближніх, нині стали Його братами в славі. Навіть із порожніх гробів нашої земної війни проростає надія Перемоги – не лише над земним ворогом, але й над самою смертю.
Тож омийте ваші душі молитвою за тих, кого ми шукаємо, і за тих, хто чекає. Коли Спаситель покличе кожного нашого полеглого воїна, кожну дитину й кожного з нас по імені у Своєму Царстві — порожні гроби нашої землі обернуться повнотою вічного життя.
Йому, Воскреслому з мертвих, Переможцю гріха, війни й пекла, з Отцем і Пресвятим Духом належить слава, честь і поклоніння нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
* Вертоград (заст.) – сад.
фінансово.
Щиро дякуємо!
