Роздуми над Словом Божим на вівторок XXIV звичайного тижня, рік ІІ
Ісус пішов у місто, що зветься Наїн, але зрештою туди не дійшов, бо перед брамами Наїна зустрівся з похоронною процесією, яка саме виходила з міста. Вдова ховала свого єдиного сина. Хто ця вдова і хто цей син? Яке значення цей текст має сьогодні для мого життя?
«Під вдовою можеш розуміти й душу, яка втратила свого мужа, тобто Слово Боже, що посіяло добре зерно[1]». Якщо так поглянемо на вдову, то в ній зможемо побачити кожну людську душу, а у втраченому мужеві — Бога. Цей образ душі як нареченої, дружини, а Бога як нареченого, чоловіка, знаходимо у книзі Пісень над піснями (і ще один маленький збіг для зацікавлених: у цій книзі найбільше слів, які лише один раз вживаються у Біблії, наче Бог хотів так передати людині свою любов, що цього вже неможливо повторити. І місто Наїн згадується в Біблії лише один раз). Втрачаючи Бога через гріх, людська душа стає ось такою вдовою, яка не здатна народити нових дітей — чесноти, ані навіть зберегти тих, яких мала. Нерідко можемо намагатися добитися своєї святості, збагатитися чеснотами: бути терпеливими, люблячими, смиренними, витривалими на молитві та у щоденних обов’язках — власними силами; але це лише до першої спокуси, до першого падіння. А заразом із ним одним уся наша святість та зусилля починають сипатись і розлітатися в повітрі, як картковий будиночок. Хоч як боляче і сумно, але мушу визнати: моя душа без Бога може тільки ховати померлих, бо кожен гріх приносить із собою смерть.
Якщо вдова може бути символом людської душі, то хто ж цей син? Як уже говорилося раніше, він може символізувати наші прагнення добра, чесноти, святість як плід нашого життя. А ще «… син її — розум, який помер і якого виносили поза місто, Небесний Єрусалим, що є містом живих. Потім Господь, змилосердившись, торкається мар. Мари розуму — тіло. Бо тіло воістину становить мари, гріб. Господь, торкнувшись тіла, воскрешає розум, роблячи його юним і відважним. Юнак, тобто розум, сідає і, воскреслий з гробу гріха, починає говорити, тобто навчати інших, бо, доки він сам одержимий буває гріхом, він не може навчати і говорити. Бо хто йому повірить?[2]». Теж саме відбувається і з нашими чеснотами, нашою святістю. Лише з Божим дотиком, у Божій присутності ми здатні ними жити. А коли так будемо жити, то наше життя саме промовлятиме до інших.
Господь сьогодні прямує у твоє єдине місто, у твій Наїн, у твою душу, в твоє життя. Чи дозволиш Йому торкнутися в тобі того, що померло, на що, можливо, ти давно махнув рукою й тихо поховав? Для Бога не існує терміну давності. Він і сьогодні може воскресити твою історію. Лише чи приведеш ти до Нього свою вдову?
[1] Фиофилакт Болгарський «Толкование Священного Писания», переклад автора
[2] Там само.
фінансово.
Щиро дякуємо!
