Що спільного у католиків і православних?

Фото: Efrem Lukatsky

Питання: Що спільного у католиків і православних?

Відповідь: Мабуть, набагато приємніше міркувати про те, що нас об'єднує, ніж про відмінності. Найкраще про це говорити словами Декрету про екуменізм Другого Ватиканського собору: «Церкви Сходу з самого початку мали ту ж скарбницю, з якої Церква Заходу чимало почерпнула в літургійній сфері, в духовному переказі і в канонічному праві. Не можна також недооцінювати того факту, що основоположні догмати християнської віри про Святу Трійцю і про Бога-Слово, який воплотився від Діви Марії, були визначені на Вселенських Соборах, що відбувалися на Сході».

У документі Собору підкреслюється, що відокремлені від Риму Церкви Сходу володіють справжніми Таїнствами, в силу апостольського спадкоємства.

Можна нескінченно перераховувати те спільне, що належить до спадщини католиків і православних, починаючи з Святого Письма і догматичних визначень і закінчуючи подібністю у звершені богослужінь. Особливо багато спільного у католицьких і православних Церков одного і того ж обряду. Тому в нашій відповіді все ж таки доведеться акцентувати увагу саме на відмінностях. Але спочатку нагадаємо, які громади ми називаємо православними.

Всі Східні Церкви традиційно розділені на дві великі групи: дохалкедонські Церкви, які з тих чи інших причин не визнали визначень Халкідонського собору, і Халкідонські Церкви, які визнали рішення цього собору. Через неприйняття христологічних формулювань Ефеського або Халкідонського соборів так звані дохалкідонські Церкви, очевидно, вважалися, несторіанськими або монофізитськими. Сьогодні, завдяки міжконфесійному богословському діалогу, вдалося з'ясувати, що різні формулювання не порушують спільності віри в таємницю Христа — істинного Бога й істинної людини. Тому сьогодні всі ці Церкви називають «Древніми Східними Церквами» або «Східні Православні Церкви». Решта Східних Церков, що не знаходяться у спілкуванні з Церквою Риму, називають Східними Церквами Візантійського обряду, і часто під узагальнюючим терміном «православні» маються на увазі віруючі саме цих громад, оскільки їх присутність в Європі найбільш помітна, а контакти найбільш часті. Віруючих Православних Церков не можна плутати з віруючими Східних Католицьких Церков, що знаходяться у спілкуванні з Римом, хоча схожість між ними велика — в тому, що стосується здійснення богослужінь, духовності, богослов'я та дисципліни. Православні богослови, що розмірковують про відмінності між католиками і православними, перш за все мають на увазі католиків латинського обряду.

Отже, в нашій відповіді ми під «католиками» будемо розуміти католиків латинського обряду (найпоширенішого в Католицькій Церкві), а під православними — православних Візантійського обряду. Якщо говорити коротко про історію поділу між нашими Церквами, то він відбувся у 1054 році, в момент взаємного відлучення Риму та Константинополя (це відлучення було знято в 1965 році). Православ'я Візантійського обряду представляє цілий ряд автокефальних Церков, які, перебуваючи у повному таємничому і канонічному спілкуванні між собою, здійснюють своє церковне життя незалежно одна від одної.

Православна Церква вважає себе єдиною істинною Церквою Христовою, оскільки тільки вона зберегла цілком святе Передання, тобто спадщину Святого Письма, Святих Отців і семи Вселенських соборів. Згідно переконання православних, Католицька Церква після Х століття відокремилася від православ'я, залишивши традицію Отців і Соборів, впавши в оману і єресь і ввівши нові доктрини, що віддалили її від істинної Церкви Христової.

У Символі віри католики проголошують віру в те, що Святий Дух походить від Отця і Сина. Православні християни стверджують, що це є відходом від Нікео-Константинопольського символу віри, і додавання «і від Cина» (Filioque) є оманою, що породило в свою чергу різні види зла в Католицькій Церкві, зокрема христомонізм, забуття Святого Духа або переважання структури над особистістю. Але подивімося, що говорить про це Катехизм Католицької Церкви: «Апостольська віра в Духа була висвітлена II Константинопольським Вселенським собором в 381 р .:«І в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить». Тим самим Церква визнає Отця як «джерело і причину всього, що божественне». Вічне походження Святого Духа не означає, однак, відсутність зв'язку з тим же походженням Сина: «Святий Дух, третя іпостась (або Особа) Трійці, є Бог, єдиний і рівний Отцю і Сину, єдиносущний і єдинородний. (…) Однак не говорять, що Він тільки Дух Отця, але одночасно Дух Отця і Сина». Нікео-Константинопольський Символ віри сповідує «Духа Святого (…) Якому разом з Отцем і Сином личить поклоніння і слава». Латинська традиція Символу віри сповідує, що Дух походить «від Отця і Сина (Filioque)». Флорентійський собор (1438р.) роз'яснює: «Істота і буття Святого Духа походять одночасно від Отця і Сина, і Він вічно виходить від Одного і Іншого як від єдиного начала і єдиним диханням … І оскільки все, що у Отця, Отець Сам дав Єдинородному Сину, народжуючи Його, — все за винятком Свого Батьківства, — остільки Син саме це походження Святого Духа від Сина вічно отримує від Отця, від Якого ж вічно народжений». Проголошення Filioque було відсутнє у Символі віри, проголошеному в 381 р. в Константинополі. Але, слідуючи давній латинській та олександрійській традиції, Папа св. Лев уже проголошував його догматично в 447 р., ще перш ніж Рим дізнався і отримав в 451 р. на Халкідонскому соборі Символ віри 381 року. Вживання цього формулювання у Символі віри мало-помалу було допущено в латинську літургію (між VIII і IX ст.). Введення Filioque в Нікео-Константинопольський Символ віри через латинську літургію ще і сьогодні становить предмет для суперечок з православними Церквами».

Ще одним предметом розбіжностей між православними і католиками є папство. Для православних неприйнятна безпосередня юрисдикція над усією Церквою або непомильність Папи в судженнях, що стосуються віри і моралі. Лише Вселенський собор непомильний, на думку православних, — однак вони визнають тільки сім Соборів. Папство, згідно з цим переконанням, перешкоджає істотному виміру Церкви, яким є соборність.

Про відмінності між католиками і православними можна докладно почитати в будь-якому підручнику православного богослов'я, — але, як це не парадоксально, багато відмінностей виявляються несуттєвими. Так, наприклад, православні богослови критикують причащання західних християн під одним видом, стверджуючи, що Причастя можливо тільки під двома видами. Але при найближчому розгляді це виявляється не так: наприклад, немовлят православні причащають під виглядом вина, але від цього Євхаристія не втрачає своєї повноти. Так само, у багатьох богословських творах відкидання вчення про Чистилище, неприйняття догмату про Непорочне Зачаття Діви Марії і багато інших предметів суперечок між католиками і православними виявляються несуттєвими. Зауважимо, що за відсутності єдиного вчення Православної Церкви важко виділити думку окремих богословів і визначення окремих помісних Церков із загального, що розділяється між всіма вченнями. У богословській православній літературі, особливо сучасній, можна виявити абсолютно різні думки щодо того чи іншого вчення і різні погляди на католицьке віровчення, — яке одними авторами начебто багато в чому розділяється, а іншими повністю, різко відкидається.

Підводячи підсумок цим коротким поясненням, слід пам'ятати про постійно триваючий богословський діалог з Православними Церквами, під час якого по багатьом пунктам вже з'ясувалося, а за іншими, ймовірно, ще належить з'ясувати, що, як і у випадку древніх православних Церков, різні формулювання не завжди порушують спільність віри.

Переклад: Католицький Оглядач

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан