Ярмо — це упряж для двох

Роздуми над Словом Божим на середу ІІ тижня Адвенту

Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас. Візьміть моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спокій своїм душам. Бо моє ярмо любе і мій тягар легкий.

Для новонавернених віруючих ярмо християнства може здатися надважким — з усіма приписами, Законами, навчаннями і Традиціями Церкви. Але чому просто не довіритися Христу, який каже, що «моє ярмо любе (гр. «хрестос» — добре, корисне, щасливе, благе) і мій тягар (ноша, обов’язок) легкий» (Мт 11, 30)? Ісус спростив навіть увесь Закон Старого Завіту до двох заповідей любові: «Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк 12, 30‑31).

Ярмо — це, зазвичай, парна дерев’яна упряж для тварин, що надягається на шию. Старий Завіт забороняв запрягати в одне ярмо двох різних тварин: наприклад, вола і осла (Втор 22, 10): «Не оратимеш волом і ослом укупі». Якщо це парний «пристрій», то має бути хтось другий, хто допоможе нам нести цей тягар. Цією допомогою стає сам Бог, який з великої любові до нас вирішив стати людиною. «Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною» (Лк 9, 23). Всі ми тією чи іншою мірою втомлені (гр. копіонтес — зношені, стомлені від життя, від ходіння, від тяжкої праці), виснажені почуттям провини, тяжкістю гріха, страху, сповнені відчаю. Неприємності, невдачі, розчарування можуть підстерігати нас на кожному кроці. Але є надія. Христос пропонує спокій (гр. анапау — «відпочинок, полегшення»). Тут ідеться не про бездіяльний відпочинок або зниження відповідальності перед Богом, а про полегшення, яке приходить, коли ми складаємо наші клопоти до ніг Ісуса і обновляємо наш дух через прощення гріхів і зняття тягаря законництва. Щоб увійти у цей спокій, ми повинні відгукнутися на Євангеліє вірою (послухом). У Посланні до євреїв читаємо: «Біймося, отже, щоб часом, поки залишається обітниця ввійти в його відпочинок, не видавалося, що хтось її позбавлений. Бо й ми, так само як вони, одержали гарну новину, але слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали» (Євр 4,1-2).

«Прийдіть до Мене». Тут бачимо заклик до особистих відносин з Ісусом, а не тільки до вчення чи виконання обрядів. За єврейською традицією вважалося, що мудрість можна осягнути молитвами, вивченням мов, вивчанням Тори, усних та письмових її тлумачень, постійно перебувати у роздумах над складними питаннями життя. На противагу цьому Ісус пропонує уподібнитись до дитини (див. Мт 11, 25, 18, 3). Ісус бачив, що, на відміну від мудрих і вчених людей, простим людям (біднякам, грішникам, митарям) легше було відкритися для Господа, просто слідуючи за Ним.

КеннетЧемблі, коментуючи цей уривок, зауважив: «Якщо ваше християнське життя здається важким — ви несете ношу, яка належить комусь іншому. Це, безсумнівно, не ярмо Господа».

Так, християнське життя не позбавлене турбот, але ми не мусимо їх нести самі. Ми — в одній упряжці з Тим, Хто дає достатньо благодаті, коли ми цього потребуємо. Джон Х. Джовет говорить так: «Віруючий робить фатальну помилку, коли намагається нести увесь тягар життя в одиничному хомуті. У Божому плані ніколи не було передбачено, щоб людина несла свій тягар сама. Тому Христос має справу з людиною тільки в ярмі. Ярмо — це упряж для двох, і Господь просить дозволу бути в ній другим. Він хоче розділити з нами будь-який тягар. Секрет упевненості й перемог у християнському житті полягає в тому, щоби зняти хомут тягаря свого "я" і надіти "ярмо" Вчителя, що дає спокій та полегшення».