«Прийшла година»

Роздуми над Словом Божим на V неділю Великого Посту, рік Б

«Година», першу згадку про яку маємо вперше в Кані (2, 4; пор. також 4,21.23; 8, 20), надійшла (пор. 12, 23.27). Весь «день» Ісуса осягає свою вершину в цій годині: це година поклоніння Сина і Отця (пор. 23, 28). Учасником цієї «години» може стати все людство, символічно присутнє в греках. Прагнення греків, щоб Його побачити, стає переломним для Ісуса, сигналом для входу в найважливіший етапі Його місії. Все, що Він робив до того часу, було підготуванням Ізрáїлю і всього людства до прийняття одкровення Бога в Христі.

«для прославлення Сина Чоловічого».

Йоан споглядає на життя Ісуса з точки зору саме цієї години: воно освітлене славою Бога-Любові, яка об’являється на хресті. Там Син Чоловічий буде прославленим: об’являє Бога, який повністю відрізняється від образу, який створила собі людина, засліплене брехнею диявола. Слово «прославлений» відсилає нас до текстів Ісаї, які описують смерть стражденного Слуги Господнього. Христос розповідає охочим зрозуміти сенс Його «години» коротку притчу, яка відкриває таємницю хреста.

«Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе».

Історія зерна проста і зрозуміла: воно падає в темряву землі, яка, здається, його душить і в якій воно гниє, вмираючи — здавалось би — безповоротно. Коли навесні з’являється зелений паросток, а потім колос, відкривається таємниця цієї «животворної смерті». Ісус наводить приклад із природи, щоб розкрити таємницю нового творіння. Він — Слово, хліб і життя, порівнює себе з зерном, яке родить згідно зі своєю природою. Те ж саме відбувається з Сином Чоловічим: коли насіння падає в землю, вмирає і приносить плід, так і Ісус, піднесений над землею, притягує всіх людей до себе і дарує їм своє життя Сина.

Ісус виражає у цій притчі Божу «необхідність» хреста, який дає життя через смерть. Зерно, що вмирає, стає плідним: віддаючи своє життя, воно стає джерелом життя. Прославлення Сина таке саме, як зерно, що вмирає: віддаючи життя, об’являється рівним Отцю, який є джерелом життя для всіх. Греки, які хочуть побачити Ісуса, це перший наслідок цієї плідності.

«Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!»

Отець прославить своє ім’я на хресті, коли Син об’явить силу Любові, об’явить справжнє обличчя Отця. Світ лежить у владі лукавого, тому що ніхто не бачить Бога у Його Істині. Тепер ця Істина має в повноті об’явитися, буде об’явлена Любов, яка має необмежену Божу владу, яка воістину «може все». Це влада зробити себе найменшим і останнім, щоб урятувати «останню» людину, щоб учинити себе «проклятим», заради тих, хто насправді проклятий. Любов, яка є Життям, віддає себе Смерті, щоб у Смерті відібрати тих, які померли.

Син прославить Отця також в історії через незліченних братів і сестер, які житимуть Його любов’ю і пізнають Отця («Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес». 2 Кор 5, 14‑15).

Фото: AdMe