Роздуми над Словом Божим на четвер V тижня Великого Посту
Кульмінаційний момент спору між Ісусом і Його співрозмовниками (див. Йн 8, 31) — питання про смерть кожної людини. Ісус заперечує те, що в усіх відношеннях здається певним , а саме — те, що кожного чекає смерть. Безсмертя людини має бути наслідком послуху словам, отриманим від Ісуса, і споживання Його Тіла і Крові (пор. Йн 6, 58).
Євреї протиставляють обітниці Ісуса думку, що ніхто, навіть люди, які перебували в особливих стосунках із Богом, не були вільні від смерті. Це привело до питання про походження Ісуса (в. 53), і Його відповіді, де Він підтверджує своє Богосинівство (в. 54). І це для Нього є підставою називати себе єдиним сущим — як Бог (в. 58). Ісус говорить тут про вічне життя, яке має кожен, хто вірує в Нього (див. Йн 3, 36; 5, 24), і яке тільки Він може дати (див. Йн 10, 8; 17, 2). У своєму вченні Він представляє його як результат відродження в духові (див. Йн 3,3.5.15) або плід «праці» віруючого, яку порівняно із працею женця (пор. Йн 4, 36). Воно пов’язане з дотримуванням заповідей (див. Йн 12, 50) і готовністю віддати своє земне життя в жертву (Йн 12, 25).
Ісус представляє вічне життя як наслідок споживання води, що походить від Нього (пор. Йн 4, 14), а також Його Тіла і Крові (пор. Йн 6, 27.54). Вічне життя спирається на пізнання Отця (див. Йн 17, 3). Однак слухачі Ісуса не відрізняють вічного життя від земного, яке вимірюється в роках (в. 57). Тому слова Ісуса їх не переконують, ба навіть викликають підозру, що Він одержимий (в. 48) або позбавлений розуму.