Роздуми над Словом Божим на Велику П’ятницю
В житті Ісуса нічого не було випадковістю. Вже з книги Буття Бог готує прихід Ісуса на землю. «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову» (Бут 3, 15). Також якою смертю Він помре — не випадковість: «І взявши дванадцятьох, Ісус до них промовив: “Оце ми йдемо в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться. Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього, і, бичувавши, уб’ють його; та третього дня він воскресне.” Вони ж нічого з того не зрозуміли; це слово було для них закрите, й вони не знали, про що він говорив» (Лк 18, 31‑34).
«Аби збулося Писання» — ось життєве кредо Ісуса. Все, що Він робив, коли мандрував, зцілював — це все аби збулося Писання. Цей вираз проходить червоною ниткою в Його житті. Від моменту зачаття й до моменту, коли зробив останній земний подих — усе було, аби здійснилося Писання.
«Має сповнитись на Мені, що написане» (Лк 22, 37).
Ісус, виявляється, знав, що має статися з Ним. Навіть намагався приготувати своїх друзів:
«Ліпше для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде» (Йн 16, 7).
Утішитель…
Як часто ми шукаємо утішителя, який вислухає та підтримає! Як часто, маючи Отця, ходимо сиротами! Чи в тому проблема, що Бог нас соромиться? Ні, бо Він якраз той, хто робить усе, аби бути з нами поруч:
«Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг» (Іс 1, 18).
І ці слова теж справдилися. В житті розбійника, який просив згадати про нього. Не знаю, як ти, друже, але мені не раз випадало «заздрити» й ловити себе на думці, що він щасливчик. Ціле своє життя робив, що хотів, а в кінці сказав «вибач» — і опинився в Небі. Коли розбійник висів на хресті, він уже не міг нічого змінити. Адже вирок винесено й він проживав останні хвилини. Здається, що немає виходу.
Життя змарноване… В людських очах — так. Але не в Божих. У Його очах навіть остання хвилина життя дає другий шанс, і Боже милосердя «розриває Завісу» (Мт 27, 51), яка відділяє нас від Бога — і від нас справжніх, а не тих, кого намагаємося з себе вдавати. В чому секрет?
«І, як буду піднесений з землі, то до себе Я всіх притягну» (Йн 12, 32).
Ось та мета, задля якої Він прийшов у цей світ. Ось те, для чого Він перетерпів усі страждання й не зневірився, хоча почувався залишеним навіть Отцем:
«Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мк 15, 34).
Як можна витримати цей момент? Коли все говорить навколо, що всі зрадили. Навіть Отець залишив…
Якби Ісус не мав іншого досвіду, то, можливо, й не витримав би. Але перед цим були години, цілі ночі, проведені наодинці з Отцем у молитві. Також Хрещення й Преображення, де пролунали слова, що Він (Ісус) — улюблений Син. Саме слова, вкладені раніше, надихали Ісуса. Він знав, що хрест — це не кінець…
Щоразу, коли ти опиняєшся на самоті зі Словом Божим, Бог формує й виховує тебе. Утверджує і надихає. Відтворює те, що інші зруйнували. Й не заспокоїться Його серце, і буде вірити й чекати… Як же Він прагне, аби всі були там, де Він! А чи ти прагнеш там опинитись? І чи хочеш, аби і в твоєму житті збулося Писання? Не думка та очікування людей, а очікування Бога, який бачить твій справжній потенціал. Як сіяч. Коли кидає зерно пшениці — вже в своїй уяві бачить величезні жнива. Так і Бог у твоїх маленьких можливостях бачить майбутні покоління.
фінансово.
Щиро дякуємо!
