Роздуми над Божим Словом на Велику П’ятницю
В житті Ісуса нічого не було випадковістю. Вже з книги Буття Бог готує прихід Ісуса на землю: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову» (Бут 3, 15). Також якою смертю Він помре — не випадковість: «Узявши Дванадцятьох, Він промовив до них: “Ось ідемо в Єрусалим, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського, бо Він буде виданий язичникам, буде висміяний, зневажений, опльований; після бичування вб’ють Його, але третього дня Він воскресне”. Та вони нічого того не збагнули; це слово було приховане від них, — і вони не розуміли сказаного» (Лк 18, 31‑34).
«Аби збулося Писання», — ось життєве кредо Ісуса. Все, що Він робив, коли мандрував, зцілював — це все аби збулося Писання. Цей вираз проходить червоною ниткою в Його житті. Від моменту зачаття й до моменту коли зробив останній земний подих — усе відбувалось аби здійснилося Писання.
«Кажу вам, що в Мені має збутися те, що написано» (Лк 22, 37).
Ісус знав, що має статися з Ним. Навіть намагався приготувати своїх друзів: «Краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, то Утішитель не прийде до вас» (Йн 16, 7).
Утішитель…
Як часто ми шукаємо утішителя, який вислухає та підтримає! Як часто, маючи Отця, ходимо сиротами! Чи в тому проблема, що Бог нас соромиться? Ні, бо Він якраз той, хто робить усе, аби бути з нами поруч: «Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг» (Іс 1, 18).
І ці слова теж справдилися. Справдилися в житті розбійника, який просив згадати про нього. Не знаю, як ти, друже, але мені не раз випадало «заздрити» й ловити себе на думці, що він щасливчик. Ціле своє життя робив, що хотів, а в кінці сказав «вибач» — і опинився в Небі. Коли розбійник висів на хресті, він уже не міг нічого змінити. Адже вирок винесено й він проживав останні хвилини. Здається, що немає виходу, що життя змарноване… В людських очах — так. Але не в Божих. У Його очах навіть остання хвилина життя дає другий шанс і Боже милосердя «роздирає завісу» (Мт 27, 51), яка відділяє нас від Бога — і від нас справжніх, а не тих, кого намагаємося з себе вдавати. В чому секрет?
«Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до себе!» (Йн 12, 32), — ось та мета, задля якої Він прийшов у цей світ. Ось те, для чого Він перетерпів усі страждання й не зневірився, хоча почувався залишеним навіть Отцем: «Елої, Елої, лама савахтані! Що означає в перекладі: Боже мій, Боже мій, чому ти Мене покинув?» (Мк 15, 34).
Як можна витримати цей момент? Коли все говорить навколо, що всі зрадили. Навіть Отець залишив…
Якби Ісус не мав іншого досвіду, то, можливо, й не витримав би. Але перед цим були години, цілі ночі, проведені наодинці з Отцем у молитві. Також Хрещення й Преображення, де пролунали слова, що Він (Ісус) — улюблений Син. Саме слова, сказані раніше, надихали Ісуса. Він знав, що хрест — це не кінець…
Щоразу, коли ти опиняєшся на самоті зі Словом Божим, Бог формує й виховує тебе. Утверджує і надихає. Відтворює те, що інші зруйнували. Й не заспокоїться Його серце, і буде вірити й чекати… Як же Він прагне, аби всі були там, де Він! А чи ти прагнеш там опинитись? І чи хочеш, аби і в твоєму житті збулося Писання? Не думка та очікування людей, а очікування Бога, який бачить твій справжній потенціал.
фінансово.
Щиро дякуємо!
