Римо-катол.: 21 квітня (довільний спомин)
Святий Анзельм (1033-1109) народився в Аості (Італія), знаний як Кентерберійський, тобто нібито англієць.
Мама його любила і виховувала в ласкавій, піднесеній побожності, так що він ще дитиною, побачивши сон про високу гору, царя і пригощання білим хлібом, повірив, що справді побував у небі, і розповідав про це всерйоз. У 15 років захотів стати монахом, навіть просив Бога дати йому хворобу, щоб батько не противився відходу сина в монастир. Однак по хворобі він видужав, абат монастиря в Аості не бажав мати клопоти з багатим і впливовим татом майбутнього святого, а юнацький порив згас. Потім згас також початковий запал до навчання. Єдиним, що стримувало молодого Анзельма, була його прив’язаність до матері, але по її смерті він геть «пустився берега».
Батько був дуже незадоволений рішенням сина вступити до бенедиктинців, але його подальшою поведінкою він був, м’яко кажучи, ще більше незадоволений. Між ними панувала лють. І молодий Анзельм пішов у світ за очі.
Подолав пішки гори, ледь не замерзнувши, пройшов Бургундію, Францію, Нормандію, і зрештою зупинився в Ле Бек, де став… монахом бенедиктинського монастиря, такого само, як в Аості. Йому було 27 років. За три роки чернечого життя він став для всіх прикладом монаха і був обраний абатом. До речі, щодо посту. Анзельм досяг у своїх практиках того, що не відчував голоду, як і тілесної радості від насичення: він просто ледь підживлював своє тіло, знаючи, що так треба для існування.
Вченість Анзельма, винесена з юності й розвинена в монастирі, принесла плоди у написанні шерегу богословських трактатів: про розуміння Бога, про Непорочне Зачаття, свободу волі, людину, «казус диявола» тощо. Той самий блаженний Лафранк, який залишив по собі Анзельма наступником у Ле Беку, запросив його потім із собою до Англії, де була потреба християнського вчительства після недавніх нападів норманів-язичників. Король Вільгельм ІІ Рудий не був проти допомоги, але розумів її по-своєму, і владі єпископів (спершу Лафранка, потім Ансельма) противився як міг, прагнучи мати повний контроль над державою. Вільгельма ІІ змінив Генріх І, а Ансельм то був випихнутий з Англії, то повертався, а до того ж мав клопоти з митрополитом Йорка, який сам прагнув стати Примасом. Зрештою король відмовився від претензій самому призначати єпископів, Анзельм прибув у Кентербері, займався богословською працею і облаштуванням справ Церкви Англії, налагодивши теплі стосунки з ієрархами Церков Шотландії та Ірландії. Реформував монастирі, писав свої праці, готуючи в умах мислителів дорогу до нового способу вирішення питань, завдяки якому пізніше був названий «батьком схоластики».
Беатифікований 1492 року, канонізований 1690-го, а 1720 року проголошений Учителем Церкви.
Щодо того, яким саме мислителем був св.Анзельм, його життєпис каже: він написав невеличку книгу про Бога, про Його всеосяжність, всемогутність, єдність тощо. А один прискіпливий читач зробив виписки з книги, критикуючи слабкі, на його думку, місця. Як потрапила до Анзельма ця критика – він вельми зрадів, написав свою відповідь на неї і видав «Прослогіон» у новому варіанті, додавши критичний текст і свій лист до критика.
Розумна людина не ображається, а завжди вчиться.
В іконографії Анзельм Кентерберійський зображається у єпископському вбранні, з пером або книгою в руках. Також його атрибутом є заєць — символ гнаного життя, бездомного, як нагадування про королівські гоніння.
Ініціал із рукопису Хуго Піктора, переписувача «Монологіону» св.Ансельма. Рукопис зберігається в муніципальній бібліотеці Руана.
фінансово.
Щиро дякуємо!
