Роздуми над Словом Божим на середу V Великоднього тижня
Як і виноградний кущ, наше життя складається з трьох частин.
1. «Я — лоза». Це та частина нашого життя, де Бог — це Бог. Звучить дуже логічно, але на практиці часто ми про це забуваємо і не дозволяємо Богу бути не нашим партнером, а просто Богом. Є такі моменти, коли щось зробити може і має тільки Він. Виноградина може існувати і без лози. Це ті моменти , коли наші страхи, комплекси, сором і почуття власної недостойності повертають нас спиною до Бога. Тоді все пропало? Ні. Бо коли перестаємо мріяти ми, Бог не перестає мріяти. Бо, на щастя, лоза — це лоза, а виноградина — це виноградина. В таких ситуаціях важко не повірити в Бога, якщо ми з собою хоча б мінімально чесні. Бо коли відчуваєш обійми — легко зрозуміти, що не ти сам себе обіймаєш; і не набагато важче зрозуміти, що так не могла би обняти жодна людина на світі.
2. Місце, де галузка тримається за лозу. Це місце, де лоза — вже галузка, а галузка — вже лоза. Це там, де Бог перестає бути Богом і стає людиною; це там, де ми перестаємо бути нами і стаємо Ісусом. Є такі моменти у житті, коли вже не знаєш, де ти, а де Бог; здається, що це моменти найбільшої близькості. Це найщасливіші і найприємніші моменти, і якби не було їх, не могло би бути і плоду. АЛЕ водночас це не те місце, де є плід. Крім того, це найбільш вразливе місце. Бо ніде не буває так легко відірвати галузку, як там, де вона переходить у лозу. Так само трапляється і в нашому житті: ніколи не буває так легко відірвати нас від Бога, як тоді, коли нам легко молитися і ми просто насолоджуємося Його присутністю. Ми по-справжньому з Богом після того, як проходимо пустелю, яка є ще одною частиною нашого життя.
3. «Ви — галузки». Бог хоче, щоб ми вибирали те, що хочемо, а не те, без чого не можемо. Бог не хотів робити нас наркоманами насолоди. Тому деколи Він забирає навіть Себе, щоб ми вирішили, хочемо вибирати Його чи ні. Для того нам та частина життя, яка називається «ти людина і більше нічого». Це далеко не найпростіша і найвеселковіша частина. Смішно говорити про нашу силу, але маємо взяти всю свою силочку, малесеньку силоньку, і боротися за Господа, бо ці ті моменти в житті, коли «Царство Боже здобувається силою». Нам може здаватися, що Господа немає в цих моментах; але ми так смішно виглядаємо, коли кажемо, що самі, — живлячись соками лози. Мабуть, насправді саме тут момент найбільшої близькості. Бо тут дають щось одне одному обоє. І саме на цьому етапі ми набагато ближчі до плоду.
До речі, так де ж сам плід?
Там, де закінчується галузка.
Там, де закінчуємося ми.
фінансово.
Щиро дякуємо!
