Роздуми над Словом Божим на середу V Великоднього тижня
Як і виноградний кущ, наше життя складається з трьох частин.
1. «Я — лоза». Це та частина нашого життя, де Бог — це Бог. Звучить дуже логічно, але на практиці часто ми про це забуваємо і не дозволяємо Богу бути не нашим партнером, а просто Богом. Є такі моменти, коли щось зробити може і повинен тільки Він. Виноградина може існувати й без лози. Це ті моменти, коли наші страхи, комплекси, сором і почуття власної недостойності повертають нас спиною до Бога. Тоді все пропало? Ні. Бо коли перестаємо мріяти ми, Бог мріяти не перестає. Бо, на щастя, лоза — це лоза, а виноградина — це виноградина. В таких ситуаціях важко не повірити в Бога, якщо ми з собою хоча б мінімально чесні. Бо коли відчуваєш обійми — легко зрозуміти, що не ти сам себе обіймаєш; і не набагато важче зрозуміти, що так не могла б обняти жодна людина на світі.
2. Місце де галузка тримається за лозу. Це місце, де лоза — вже галузка, а галузка — вже лоза. Це там, де Бог перестає бути Богом і стає людиною; це там, де ми перестаємо бути нами і стаємо Ісусом. Є такі моменти у житті, коли вже не знаєш, де ти, а де Бог: здається, що це моменти найбільшої близькості. Це найщасливіші й найприємніші моменти і якби їх не було, не могло б бути й плоду. АЛЕ водночас це не те місце, де є плід. Крім того, це найбільш вразливе місце. Бо ніде не буває так легко відірвати галузку, як там, де вона переходить у лозу. Так само трапляється і в нашому житті: ніколи не буває так легко відірвати нас від Бога, як тоді, коли нам легко молитися і ми просто насолоджуємося Його присутністю. Ми по-справжньому з Богом після того, як проходимо пустелю, яка є ще одною частиною нашого життя.
3. «Ви — галузки». Бог хоче, щоб ми вибирали те, що хочемо, а не те, без чого не можемо. Бог не хотів робити нас наркоманами насолоди. Тому деколи Він забирає навіть Себе, щоб ми вирішили: чи хочемо вибирати Його, чи ні. Для того нам потрібна та частина життя, яка називається «ти людина і більше нічого». Це далеко не найпростіша і найвеселковіша частина. Смішно говорити про нашу силу, але маємо взяти всю свою силочку, малесеньку силоньку і боротися за Господа, бо це саме ті моменти життя, коли «Царство Боже здобувається силою». Нам може здаватися, що Господа немає в цих моментах; але це так кумедно виглядає, коли ми, живлячись соками лози, кажемо, що ми самі. Мабуть, насправді саме тут є момент найбільшої близькості. Бо тут обоє щось дають одне одному. І саме на цьому етапі ми набагато ближчі до плоду.
До речі, так де ж сам плід?
Там, де закінчується галузка.
Там, де закінчуємося ми.
фінансово.
Щиро дякуємо!
