Любов у кінці й на початку

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю V Великоднього тижня

Любов — головне покликання. Байдуже, де б ти знаходився, що б ти обрав та як би жив. Любити тих, хто поруч, любити те, що робиш, безнастанно відкривати Його через любов.

Чи думали ви про те, що Бога можна пізнати через любов, бо Він сам є Любов (пор. 1 Йн 4)?

Кожний, хто любить, народився від Бога і пізнав Бога (1 Йн 4, 7б). Любов — це подарунок від Бога, за допомогою якого ми зможемо Його пізнати. Те, що ми можемо відчувати до іншої людини, становить певне віддзеркалення того, як Бог любить нас. Проте в Нього цей стан у неймовірну кількість разів сильніший від того, що можемо відчувати ми.

Спробуйте скласти для себе перелік особливостей, притаманний людині, яка любить, і умовно перенести це на любов Бога до нас.

— Бажання бути завжди поруч із тим, кого любиш; думки, які крутяться навколо нього; постійне бажання бути поруч. Уявили? А тепер помножте це подумки на найбільше число, яке лиш можете уявити. Ми постійно перед Його очима, бо: «Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною» (Іс 49).

— Очікування на зустріч. Тепер уявіть, що Бог чекає на нашу молитву не як суддя на виконання обов’язку своїх підлеглих, а як Той, хто любить і чекає на побачення. Наша молитва має бути як розмова з Тим, Хто на тебе чекав цілий день і на Кого чекав ти. Не монотонне повторювання вивчених слів, а саме справжня щира розмова, зі своїми проблемами, подяками чи скаргами. Моя молитва — діалог чи виконання повинностей? Читання Святого Письма тоді можна прирівняти до листа. Як часто я його перечитую?

— Відчуття нещирості у стосунках. Коли існують недомовки, людина, яка любить, одразу це відчуває. Коли я приходжу на молитву, то навряд чи Богові буде приємно, якщо я не говоритиму Йому правди. Він відчуває нас набагато більше, ніж будь-яка інша людина. Йому не потрібні красиві слова, що в нас усе добре, якщо це не так. Словесна бутафорія руйнує стосунки. Наскільки щира моя молитва?

— Бажання віддати все, що маєш, не роздумуючи. Воно таке велике, що стає частиною самої людини. Жертовність у повсякденності дозволяє побороти свій егоїзм. Тому стосунки виводять на світло те найкраще, що є в людини, виховують її. Спробуйте у цьому світлі подивитися на жертву Ісуса на хресті. То не був примус, то не була жертва у сенсі «мушу». То було шалене прагнення жертви заради того, кого любиш, заради конкретно кожного з нас.

У сьогоднішньому Євангелії любов у кінці й на початку. «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» (Йн 15, 12). «Це Я вам заповідую, щоб любили один одного ви!» (Йн 15, 17).

Нехай на початку кожної нашої думки, кожного нашого слова, кожного нашого вчинку буде любов. Пізнавши її, ми пізнаємо Бога.