Христос звільняє рабів, але не робить їх панами

Роздуми над Божим Словом на вівторок ХVI звичайного тижня, рік І

Ізраїльський народ у Єгипті був у неволі й Бог його з неї вивів. Але коли людина насправді перестає почуватися невільником?

Людям інколи здається, що в ситуації неволі, коли невільників гноблять, треба повалити несправедливе правління панів, влаштувати революцію. З історії ми знаємо, як багато таких революцій уже було і скільки трагедій вони принесли. Найгірша форма правління постає там, де невільники скидають панів і… займають їхнє місце. Тому що їхні серця залишаються такими як і були. Серце невільника робить так, що раб назавжди залишається рабом навіть — тоді, коли робитиме те, що сам захоче.

Однак же люди постійно мріють про таку революцію. Це випливає з фальшивої концепції свободи. Інколи людям здається, що воля — це свобода робити що заманеться. Найкраще коли я відчуваю, що мене ніхто не контролює. У такому разі найбільше свободи має учень, коли прогулює школу; п’яниця на вулиці або злодій, який украв купу грошей і втік від поліції. Тим часом таких людей завжди супроводжуватиме страх, що хтось прийде і знову обмежить цю свободу. А де є страх, там немає свободи.

Христос приходить звільняти в’язнів. Але Він не робить із них панів. Він робить їх синами, дітьми Небесного Отця. Тільки син не є рабом. Тільки через істинного Сина — Ісуса Христа — також і ми можемо насправді стати синами Бога. Бо кого Христос зробив своїм братом, той став сином Бога. «Хто чинитиме волю Мого Отця, який на небесах, той є Моїм братом, і сестрою, і матір’ю!» (Мт 12, 50).