Христос звільняє рабів, але не робить їх панами

Роздуми над Словом Божим на вівторок ХVI звичайного тижня, рік І

Ізраїльський народ у Єгипті був у неволі й Бог його з неї вивів. Але коли людина насправді перестає почуватися невільником?

Людям інколи здається, що в ситуації неволі, коли невільників гноблять, треба повалити несправедливе правління панів, влаштувати революцію. З історії ми знаємо, як багато таких революцій уже було і скільки трагедій вони принесли. Найгірша форма правління постає там, де невільники скидають панів і… займають їхнє місце. Тому що їхні серця залишаються такими, як були. Серце невільника робить так, що раб назавжди залишається рабом, навіть тоді, коли робитиме те, що сам захоче.

Однак же люди постійно мріють про таку революцію. Це випливає з фальшивої концепції свободи. Інколи людям здається, що воля — це свобода робити що заманеться. Найкраще, коли я відчуваю, що мене ніхто не контролює. У такому разі найбільше свободи має учень, коли прогулює школу, п’яниця на вулиці або злодій, який украв купу грошей і втік від поліції. Тим часом таких людей завжди супроводжуватиме страх, що хтось прийде і знову обмежить цю свободу. А де є страх, там немає свободи.

Христос приходить звільняти в’язнів. Але Він не робить із них панів. Він робить їх синами, дітьми Небесного Отця. Тільки син не є рабом. Тільки через істинного Сина, Ісуса Христа, також і ми можемо насправді стати синами Бога. Бо кого Христос зробив своїм братом, той став сином Бога. «хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати» (Мт 12, 50).