Римо-катол.: 30 липня (довільний спомин)
Християнство має двох проповідників, безпосередньо названих «золотими»: це Йоан Золотоустий («хризостомос») і Петро Золотомовний («хризологос»). Один представляє собою пишномовну побожність Сходу, інший — золоту, але навдивовижу коротку мову Заходу. Як відзначає у своєму «Словнику святих» Яків Кротов, «для обох культур слово було шляхом до святого і в певному сенсі саме становило святиню, але Схід говорив тим більше, чим святіша була сама тема розмови, а Захід був більше говіркий за стінами храму, ніж у ньому. Найрозлогіші богословські трактати Сходу набагато коротші будь-якої «суми теології»; найдовші літургійні молитви Заходу в кілька разів коротші за найпростішу східну єктенію». Золотоустий залишив по собі чимало книжок, а після Золотомовного збереглися короткі проповіді.
Петро Хризолог народився близько 380 року в Імолі (або поблизу неї), Верхня Італія. Єпископ цього міста прийняв юнака на навчання, а потім висвятив. Можна здогадатися, що передісторія цього досить проста: єпископ помітив здібного хлопця, ревного до науки. Цю думку підтверджує те, що, ставши єпископом, св.Петро вважав освіту не «доброю нагодою», а обов’язком для християн, аби вміли розуміти свою віру і тлумачити її іншим.
Згодом Петро став генеральним вікарієм свого єпископа, потім сам був єпископом і від 426 року — митрополитом Равенни, в той час столиці Західної Римської імперії. Був радником Галли Плацидії, сестри Гонорія — правителя імперії, та її дітей. На його проповіді сходився весь імператорський двір. І це було дуже добре, що слухали його, а не, скажімо, Євтихія, який хотів підтримки при дворі для свого розуміння віри — про одну природу Христа, а не дві, як навчала Церква.
У своїх проповідях св.Петро закликав до практики частого приступання до Святого Причастя — далеко не всі прагнули приймати «хліб сильних» на кожній Святій Службі, дотримуючись думки, що приймати Христа краще вже по великих святах і ближче до смерті.
Парадоксальним чином, у його проповідях сильним «інструментом» ставало мовчання. Як кажуть свідчення, у найсерйозніших моментах проповіді він замовкав, даючи людям у тиші замислитися над почутим і вкласти його глибше у серці та пам’ять.
Його проповіді були не так літературні, як прості — але, може, саме це й стало серйозною підставою для проголошення його Вчителем Церкви, бо вчителя мають розуміти, а не тільки захоплюватися його красномовністю. «О, воістину нечувана це велич — священицьке служіння християнина! Людина тут сама для себе є жертвою і священиком, не шукає поза собою того, що могла би скласти Богові, але з собою і в собі приносить Богу те, що має за себе скласти у жертву. Тією само залишається жертва, тим само залишається священик, бо не може вчити себе, який жертву приносить. Дивовижна то жертва» (Проповідь 108).
Хризолог боровся у своїй митрополії з пережитками язичництва, виступаючи послідовно і регулярно. Єпископ Фелікс близько 715 року взявся збирати ці тексти, налічивши їх 376. До найбільш знаних належить проповідь про гучні забави і непристойні танці. З огляду на ці проповіді Папа Бенедикт ХІІІ зарахував Хризолога 1729 року до грона Вчителів Церкви.
Святий Петро помер 450 року у Форум Корнеллі. Покровитель дієцезії та міста Імоли.