Навчити царів довіряти Цареві

Роздуми над Божим словом на четвер XXXIV Звичайного тижня, рік І

Людська любов несе в собі спокусу ідолопоклонства (за висловом Слуги Божого о. Франциска Бляхніцького). Люблячи по-людськи, ми можемо обожнювати когось, хто нам дорогий. Аби задовольнити очікування людини, яку кохаємо, ми спроможні зробити щось, що не згідне з волею Бога. Така любов спроможна несвідомо кривдити, бо утримує кохану особу в її обманах та егоїзмі.

Божа любов інакша. Вона вимоглива, не усуває перед нами перешкод і небезпек. Вона спроможна забрати те, що для нас дороге. Бог знає, до якого щастя Він покликав людину, й коли бачить, що вона затримується на якомусь «меншому щасті», то вдаряє, руйнує, розвалює і забирає те, чого людина прагнула. Бог розсіює оману, не дозволяє задалеко зайти у гонитві за щастям, яке буде тільки частковим…

Христос у Євангелії заповідає тяжкі часи для своїх учнів. Бог не прагне війни, голоду та інших нещасть, але допускає їх. Чому? Такі випробування також можуть служити добром для тих, хто любить Бога понад усе. Проходячи крізь ці випробування, ми вчимося вибирати істинне благо, яким є сам Бог, а вибираючи Його — наближаємося до Нього.

Той, хто довірився Богові, стає світлом для інших. Приклад Даниїла (з першого читання) цілком промовистий. Даниїл жив у приязні з царем Дарієм, але залишався вірний молитві до Бога істинного. Коли його піддали випробування левами, він навчив свого земного царя, як довіряти Єдиному Богові.