Таїнство Покаяння

– Іспит совісті для християнського подружжя –

Вступ

Цей іспит совісті має на меті показати ідеал і шлях розвитку, вдосконалення в святості, до якої покликані християнські подружжя. Його слід читати вдумливо і з молитвою, не лише перед кожною сповіддю, але й тоді, коли приходять свята або настають особливі події – під час Великого Посту, реколекцій, в річницю укладення шлюбу, на перше Святе Причастя дітей, а також тоді, коли приходять періоди кризи, морального занепаду, котрі містять в собі небезпеку.

Його варто читати і для того, щоб усвідомити: у спільноті з Христом не буває безнадійних ситуацій, завжди знайдеться вихід, тому що “любити означає підніматися”. З Христом кожна християнська родина навіть з попелу може видобути жар любові, аби знову розпалити вогнище, біля якого буде тепло і затишно не тільки членам родини, але й тим заблукалим серцям, що засумнівалися в існуванні вічного Добра на землі.

Християнське подружжя є таїнством

Христос-Господь щедро поблагословив цю багатогранну любов, що виникла з божественного джерела любові й була встановлена на зразок єдності  Його з Церквою. Як колись Бог першим уклав зі своїм народом союзом любові та вірності, так і тепер Спаситель людства і Жених Церкви виходить назустріч християнським пóдругам через святе таїнство Подружжя. І надалі перебуває з ними, щоб у подружжі чоловік та жінка  любили одне одного у взаємодаруванні й непроминальній вірності, – так, як Він сам полюбив. (Gaudium et spes, 48)

Християнин, котрий позбавляє своє подружжя релігійного і сакраментального характеру, ранить або вбиває в собі Любов Всевишнього, тобто чинить гріх.

• Чи я свідомий релігійного характеру свого подружжя?

• Чи поглиблюю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?

• Чи я поглиблюю і живлю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?

• Чи я піклуюся про те, щоб наше подружжя все більше єдналося в Богу?

• Чи я молюся про поглиблення нашої єдності й подружньої любові?

• Чи я нехтую спільною молитвою, спільною участю в Євхаристії, спільним читанням Святого  Письма?

• Чи я не нехтую читанням  католицьких книг про подружжя?

• Чи я піклуюся про наявність в будинку релігійних символів (розп’яття, образи), чи розміщую їх у відповідному місці (не по кутках)?

• Чи я не занедбую релігійні елементи річниці прийняття Таїнства шлюбу (Служба Божа, Святе Причастя);

• Чи я усвідомлюю,  що подружнє життя має бути однією з доріг освячення, а родина ― школою любові до Бога, людей, Батьківщини.

Подружня спільнота любові

“І присягаюсь тобі в любові, … а також, що не покину тебе аж до смерті”. Любов має багато вимірів. Це не лише еротичне почуття, це, перш за все, бачення вартості, повага, піклування, відповідальність і відданість. Любов ― це мистецтво, котрому можна і потрібно вчитися все життя. Любов кожного дня оживлюється дрібницями, значення яких люди сучасної епохи повинні особливо цінувати (культура, доброзичливість, ввічливість).

• Чи я допускаю егоїзм, піклуючись про власний добробут, власну частку, не рахуючись з іншою стороною?

• Чи я не звожу слово «наше» до слова «моє»?  (в подружжі все має бути «наше»).

Чи я помічаю зміни духовного стану іншої сторони, чи не залишаюся байдужим до ситуацій, які викликають цей стан (хвороба, втома, нервова напруга)?

Чи я знаю «больові точки» в характері свого чоловіка чи своєї дружини? Чи, знаючи їх,  завдаю болю – навмисно або через брак делікатності?

• Чи я однобічно і самовільно не вирішую справи сім’ї  і дому? Чи я беру на себе в дусі жертовної любові частину домашньої роботи, проблем і турбот дня, чи, навпаки, впроваджую розподіл: “скільки ти, стільки й я”?

• Чи я не залишаю за собою сміття і бруд, вважаючи, що “він”, “вона” прибере (ванна, попіл від цигарок, незастелене ліжко тощо)?

• Чи через свої лінощі і байдужість я дозволяю себе обслуговувати?

• Чи не марную часу в соціальних мережах, в онлайн-іграх, за безцільним переглядом інтернет-сторінок і т.п. ?

• Чи не шукаю віртуальних знайомств, пригод, зраджуючи цим свою половинку?

• Чи я не замикаюся в таємничому ображеному мовчанні, чи я мовчки не гніваюся, не пояснюючи, про що мені йдеться?

• Чи я молюся за свого чоловіка/жінку? Чи я перепрошую Бога за його/її гріхи?

• Чи я намагаюся побачити свої провини під час криз подружнього життя?

• Чи я дякую Богові за радості життя і подружнього спілкування?

Відповідальність батьківства і материнства

“Подружжя і подружня любов за своєю природою прагнуть до народження і виховання нащадків. Діти є найдорогоціннішим даром подружжя… Тому справжня оцінка подружньої любові і весь сенс сімейного життя полягають в тому, щоб чоловік і дружина … були готові мужньо  співпрацювати з любов’ю Творця і Спасителя, котрий через них постійно збільшує і збагачує свою родину”

(Gaudium et spes, 50)
 

• Чи я не ставлюся до подружжя як споживач, використовуючи його лише для розрядки своїх фізіологічних потреб і отримання задоволення?

• Чи ми без особливих причин не відкладаємо народження дітей?

• Чи причиною народження дитини не є тільки власне задоволення і власні цілі?

• Чи ми без особливих причин не обмежуємося мінімальною кількістю дітей (1-2)?

• Чи я безвідповідально, без поважних причин звертаю увагу на єдину дитину, не враховуючи складностей виховання та її майбутньої долі (“хвороба єдиної дитини”);?

• Чи я не ховаю за високими матеріями слабкодухість, егоїзм і страх, не зважаючи на Бога і Божественне Провидіння?

• Чи я не висловлююся погано про багатодітні сім’ї?

• Чи я віддаю Богові на молитві питання щодо кількості потомства та про те, щоб відкласти на якийсь час зачаття нової дитини? Чи шукаю в цьому Божої волі?

• Чи я знаю про існування природних методів розпізнавання плідності, які при необхідності (згідно причин вказаних в Humanae vitae) можуть допомогти відкласти зачаття дитини? Чи користаю з цих методів згідно Божої волі?

• Чи я в поглядах і практичному житті рахуюся з природою інтимного подружнього життя, яку також представляє в своєму вченні Церква?

• Чи з радістю ми приймаємо також і «незаплановану» дитину?

• Чи у статевому співжитті ми не використовуємо контрацепції (механічної та фармацевтичної)?

• Чи я усвідомлюю моральне зло процедури «in vitro» (ЕКЗ) та її згубний вплив?

• Чи у випадку безпліддя вміємо покірно прийняти Божу волю, не вдаючись до неморальних методів вирішення проблеми? Чи допускаємо думку про адопцію?

• Чи я допускаю намір знищення зачатої дитини?

• Чи я не намовляв/ла прямо чи опосередковано до переривання вагітності?

• Чи я погоджувався/лася на вбивство зачатої дитини?

• Чи я не схвалював/ла і підтримував/ла такі злочини?

• Чи я рахуюся з католицькою етикою, приймаючи рішення в сфері прокреаціїї, чи керуюся тільки вказівками і порадами лікаря?

• Чи в сумнівних з моральної точки зору ситуаціях я не уникаю поради духовного наставника або католицького сімейного консультанта?

• Чи в невдачах і труднощах я не бунтую проти Бога, чи не відмовляю Йому в довір’ї, замість того, щоб наближуватися до Розіп’ятого Ісуса?

Виховання дітей і самовиховання

“Діти, а зрештою, і всі ті, які знаходяться в родинному колі, легше знайдуть шлях благородства, спасіння і святості, якщо прокладати його буде приклад батьків і родинна молитва. Чоловік і дружина, обдаровані батьківством і свідомі завдання, яке несе в собі цей дар, старанно виконають свої обов’язки відносно виховання, особливо релігійного, бо ці обов’язки стосуються, перш за все,  них”.

• Чи я виявляю свою зацікавленість та чуйність до дитини після її народження?

• Чи я узгоджую засади і методи виховання дитини зі своїм чоловіком/дружиною?

• Чи я не ставлюся до дитини як до власності, забуваючи, що вона є дитиною Божою і нашою (не моєю)?

• Чи не вважаю себе в сфері виховання найвищою і безпомилковою інстанцією, чи не гордую вказівками педагогіки, душпастирів і Євангелія?

• Чи я не підриваю авторитет чоловіка/дружини в очах дитини?

• Чи я не підкупаю дитини за допомогою дорогих подарунків і потакань?

• Чи  я пізнаю темперамент, характер і позитивні чи негативні схильності власної дитини, чи застосовую своєчасно відповідні виховні засоби?

• Чи я безконтрольно не віддаю дитину під вплив третіх осіб, особливо тих, які викликають недовіру в чоловіка чи дружини (теща, дитячий садок тощо)?

• Чи я не ригористичний,  тобто чи не ставлю дитині занадто високі вимоги, чи не занадто суворо караю, чи не створюю навколо неї атмосферу напруги і страху?

• Чи я не викликаю в дитині вибух спротиву, ставлячи перед нею непослідовні вимоги, перебуваючи в стані гніву, роздратування, нетерпеливості?

• Чи я не псую дитини надмірною любов’ю,  не ставлячи їй вимог, не вимагаючи від неї бути обов’язковою, не вчачи її жертвувати своїми інтересами?

• Чи я цікавлюся творчістю і шкільними справами дитини?

• Чи цікавлюся, як моя дитина використовує інтернет? Чи вчу її відповідальності та розважливості у віртуальному світі, чи розповідаю про можливі загрози?

• Чи контролюю кількість часу, який дитина проводить за комп’ютерними чи телефонними іграми? Чи знаю зміст цих ігор?

• Чи я знаходжу час на те, щоб поговорити з дитиною, піти з нею на прогулянку, на природу?

• Чи я постійно піклуюся про атмосферу доброзичливості, безпеки і любові?

• Чи я прагну розширювати межі свободи дитини, привчаючи її до відповідальності?

• Чи я не нехтую тим, щоб змалку вводити дитину в релігійне життя (молитва, біблійні розповіді, церква, катехези)?

• Чи я достатньо підкреслюю словом і вчинком, що Бог і релігія ― це дійсно найвищі вартості (ієрархія цінностей)?

• Чи я  не примушую дітей до релігійної практики, не показуючи їм релігійних і моральних вартостей, а застосовуючи накази і покарання?

• Чи я не примушую дітей до релігійних практик, які не виконують самі батьки (молитва, Служба Божа, Св. Причастя, сповідь)?

• Чи я намагаюсь збільшити  вразливість дитини до морального добра і зла (формування сумління)?

• Чи я достатньо показую дитині вартість добра, чи сам не допускаю «маленькі грішки», такі як обман, хитрість, шахрайство, крадіж, егоїзм, лінь?

• Чи в присутності дітей я не судив/ла людей, факти і події не по-християнські?

• Чи я не наполягаю на виборі дітьми напрямку навчання, стану чи професії згідно з власними бажаннями та амбіціями?

• Чи я достатньо показую своїми словами і вчинками першість духовних справ і вічності по відношенню до земних благ?

• Чи в нашій сімейній бібліотеці є християнська література?

• Чи я не занедбую насичення неділь і свят релігійним змістом (крім Служби Божої ― вивчення Святого Письма, молебні тощо)?

• Чи я не зменшую значення елементів і релігійного настрою в переживанні Першого Причастя, Різдва, Великодня тощо?

• Чи я не ставлюся легковажно до спільних сімейних зустрічей і молитов перед їжею та після неї?

• Чи я не даю дітям поганий приклад аморальними словами, судженням, поглядами і поведінкою (цинізм, розбещеність, пияцтво тощо)?

Спільнота любові

Любов “перевищує суто еротичну схильність, котра має егоїстичний підхід, і незабаром трагічно зникає”.

• Чи я не розбираюся прискіпливо в причинах “чорного дня”, тим самим поглиблюючи депресію?

• Чи я не відкидаю в запалі жести примирення, допомоги, ніжності?

• Чи в розмовах і дискусіях я не роздратовуюся, чи не підвищую голос, чи не вживаю принизливі епітети і вульгарні слова?

• Чи після конфлікту я не ношу в серці гнів і образу, не прагнучи примирення, незалежно від того, хто правий?

• Чи я не намагаюся будь-якою ціною доводити свою правоту і наполягати на ній?

• Чи я залишати іншій стороні можливість “зберегти своє обличчя”?

• Чи я не вражаю самолюбство чоловіка/дружини, підкреслюючи свою правоту: “Ага! Бачиш ― я мав (мала) рацію!” ?

• Чи я не радію приниженню і поразці чоловіка чи дружини?

• Чи я не створюю вдома незатишну і напружену атмосферу (“чіпляюся” до всього)?

• Чи в життєвих конфліктах і ускладненнях я не шукаю тільки провину іншої сторони?

• Чи я цікавлюся  професійними справами та успіхами чоловіка чи дружини?

• Чи я не набридаю похвальбою про власні досягнення?

• Чи я не підкреслюю свою “вищість” на рівні інтелекту, освіти чи “соціального походження”?

• Чи я знаходжу слова вдячності і похвали за докладені зусилля в праці, за щось зроблене вдало і зі смаком (прикрашення дому, вибір вбрання, зачіски, приготування їжі)?

• Як часто я вживаю слова “будь ласка”, “дякую”, “вибач”?

• Чи, не зважаючи на втому і турботи, я зберігаю спокій, доброзичливість, хороший настрій?

• Чи я не належу до числа тих, які демонструють витонченість і доброзичливість лише “на людях”?

• Чи я піклуюся про спільні вечірки і розваги (подорожі, уікенди, відвідини тощо)?

• Чи я не забуваю про сімейні урочистості, такі як річниця укладення шлюбу, іменини, ювілеї?

• Чи я не виражаю принципово свою розчарованість недоліками іншої сторони, викликаючи враження, що “справу безнадійно програно”?

• Чи я пам’ятаю, що поточні конфлікти найлегше розв’язати за допомогою слова, жесту примирення і чулості (поцілунок)?

• Чи я не випоминаю старі гріхи, невиконані обіцянки?

• Чи я виявляю піклування, розуміння і терпеливість по відношенню до своєї дружини під час вагітності?

• Чи я надмірно не  вихваляю чужих дружин чи чоловіків перед своєю (своїм)?

• Чи я достатньо працюю над зміною і вдосконаленням своєї особи згідно з настановами Євангелія?

• Чи я достатньо молюся про єдність нашого подружжя та взаємну любов?

• Чи я не ставлюся легковажно до збагачуючої ролі сімейних спільнот (формаційні групи християнських подружжів)?

Наступне коло родинної спільноти: родичі і друзі

Слід пам’ятати, що зв’язки з батьками первинні по відношенню до подружніх зв’язків. Тому треба приймати існування цих зв’язків і в чоловіка, і в дружини. Але кожна із сторін має відчувати свій подружній обов’язок і більше вкладати душу в нову сім’ю. Бо ж “покине чоловік батька свого і матір свою, і пристане до дружини своєї”.

• Чи я поважаю батьків і родичів свого чоловіка чи своєї дружини?

• Чи я не даю їм негативної оцінки, чи не відзиваюся про них зневажливо?

• Чи я поважаю почуття любові іншої сторони до батьків і родичів?

• Чи у вирішенні важливих подружніх справ я не залежу від батьків?

• Чи я дозволяю батькам втручатися в справи сім’ї?

• Чи я не створюю  з батьками “спільний фронт” боротьби з чоловіком чи дружиною?

• Чи я не ізолюю себе від батьків іншої сторони, не надаючи їм дружніх знаків уваги (відвідини, подарунки, участь в родинних святах)?

Спільність в матеріальній площині

Подружній любові і єдності має служити і спільність матеріального добробуту, а це означає, що гріхом є знищення цієї спільності.

• Чи я прагну створення спільного бюджету, чи узгоджую основні витрати, чи я  говорю і думаю про гроші, як про «наші»?

• Чи я не вимагаю від чоловіка чи дружини дріб’язкових розрахунків у атмосфері недовіри і підозрілості?

• Чи я з незадоволенням не виказую за малий заробіток?

• Чи я не насаджую думку про нечистий заробіток?

• Чи я безвідповідально не витрачаю гроші на розкоші (вбрання, алкоголь, гостини)?

• Чи я не примушую іншу сторону до принизливих прохань про гроші на повсякденні потреби родини?

• Чи я не висловлюю свої погляди і чи не чиню так, ніби матеріальні цінності відіграють провідну роль в збереженні й розвитку подружньої любові (“Я їй все даю, то чого ж вона ще хоче”)?

• Чи я підтримую на дусі  чоловіка чи дружину в складних ситуаціях, невдачах і матеріальних втратах (зменшення заробітної плати, крадіжка, втрата)?

• Чи я не віддаю всі сили і час для матеріального збагачення за рахунок моральних, культурних і виховних цілей?

Спільність любові в подружньому співжитті

Подружній любові і єдності має служити подружнє співжиття. “Любов особливо виражається і доповнюється відповідним подружнім актом. Таким чином, акти, за допомогою яких чоловік і жінка з’єднуються одне з одним інтимним і чистим шляхом, є порядними і гідними”. З цього випливає, що гріхом є порушення засади такої інтимної любові і негідне її пережиття.

• Чи я не пропагую, чи не виправдовую “вільну” любов?

• Чи я рахуюся з совістю і моральним правом в цій площині, чи не ставлюся до неї як до сфери необмеженої свободи і свавілля?

• Чи не вважаю чуттєві переживання сутністю і метою подружжя?

• Чи не висловлюю поглядів і чи не чиню так, ніби для істинної любові достатньо віддати тільки тіло?

• Чи, плануючи подружній акт, я рахуюся зі станом здоров’я і настроєм дружини?

• Чи я рахуюся з культурою, скромністю і делікатністю в подружньому співжитті, чи не забуваю про те, що чоловік чи дружина ― це особа, а не річ чи знаряддя?

• Чи я не нав’язую пози, дії і жести, що ганьблять гідність людини і християнина?

• Чи я працюю над дисципліною і самоконтролем в своїй чутливості, щоб заради любові примушувати себе до самопожертви, коли це необхідно?

• Чи я не стаю джерелом спокуси для чоловіка чи дружини?

• Чи я не отруюю себе та іншу сторону ревнощами і безпідставними підозрами?

• Чи я не зав’язую навіть “безневинні” флірти (особливо на роботі чи відпочинку)?

• Чи я, не рахуючись з думкою чоловіка чи дружини, приймаю знаки уваги зі сторони начальника чи колег по роботі (подарунки, машини, ресторан тощо)?

• Чи я не листуюся за спиною чоловіка чи дружини?

• Чи я цілеспрямовано не вирушаю на довгий час з дому (відрядження, відпустка, виїзди за кордон тощо)?

• Чи у разі запізнення я повідомляю про це домашніх?

• Чи я не входжу в небезпечну круговерть: компанія собутильників, потім ― пошук “пригод” і подружні зради?

• Чи я пробачаю недосконалість, вади і гріхи своєму чоловікові (своєї дружині)?

• Чи після пробачення і примирення я не згадую старі гріхи і падіння?

• Чи я не погрожую розлученням, чи не роблю до нього кроки?

• Чи я усвідомлюю велику моральну шкоду “розлучення”?

• Чи я не вигадую, чи не перебільшую причини для визнання шлюбу недійсним в церковному суді; чи безпідставно не вдаюся до сепарації?

• Чи я відчуваю відповідальність за духовну та матеріальну долю іншої сторони після відходу чоловіка/дружини?

 Виховання любові

Молодих необхідно, перш за все в лоні сім’ї, відповідно і своєчасно вчити про гідність завдань і мети подружньої любові, щоб, шанобливо ставлячись до цнотливості, вони могли в певному віці перейти від перебування в чистоті під час заручин до подружжя.

• Чи я прагну створити атмосферу, в котрій розвивається і зріє багатогранна любов Бога і людини?

• Чи я вчу словом і прикладом, що любов Бога і різні форми любові людини є найвищими моральними цінностями?

 • Чи я надаю любові першість по відношенню до справедливості?

• Чи я виховую вразливість дітей до любові Бога, а також до страждань і потреб людей?

• Чи я вчу в щоденних ситуація і конфліктах мистецтву любові (прощенню, жертовності, ввічливості, повазі до інвалідів, недужих, старих)?

• Чи я борюся з різними проявами егоїзму в собі і в дітях?

• Чи я не нехтую свідомим вихованням дітей по відношенню до любові еротичної і подружньої, чи не відкладаю його?

• Чи в певному періоді я роблю  спроби поступово роз’яснити вікові проблеми в атмосфері щирості, натуральності й простоти?

• Чи я виправляю фальшиві й аморальних думки, оцінки і погляди в розмовах, читаннях, при прослуховуванні чи перегляді радіо- і телепрограм (вистав, фільмів тощо)?

• Чи я не зберігаю книжки, журнали, газети, що мають шкідливий вплив,  чи не допускаю їхнє придбання або чи без пояснення причин не сварю дитину з цього приводу?

• Чи я не створюю атмосферу беззастережного табу або ж надзвичайної терпимості й байдужості до інтересів дитини (читання, перегляд фільмів, товариство, подорожі, виїзд на природу тощо)?

• Чи я показую сенс, вагомість і релігійні підстави дошлюбної і подружньої чистоти (Непорочна!)?

• Чи я спокійно і доброзичливо вказую на небезпеку і спокуси, а також на випадки, що загрожують цнотливості (наївність, самовпевненість, погане товариство)?

• Чи я не дозволяю дітям позбавлятися скромності і сором’язливості, котрі стоять на сторожі цнотливості?

• Чи я приділяю достатньо уваги  вихованню культури і скромності в одязі дочок?

• Чи я вчу дітей остерігатися сліпого слідування моді, чи вчу їх відповідальності за спокушання та згіршення інших (поведінка та одяг дітей)?

• Чи не буває так, що я не вмію і не хочу (для святого спокою) в крайніх ситуаціях сказати рішуче “ні”?

• Чи я не справляю на дітей поганий вплив, розповідаючи вульгарні анекдоти або сміючись на розповідями інших?

• Чи  не справляю на дітей поганий вплив словами чи негідною поведінкою, розраховуючи на те, що вони не розуміють і не чують?

• Чи я цікавлюся тим, з ким діти підтримують дружні зв’язки?

• Чи я знайомлюся з друзями своїх дітей, чи запрошую до себе додому?

• Чи я хочу якомога раніше познайомитися з хлопцем своєї дочки чи дівчиною свого сина?

• Чи я не виявляю до молоді брак довіри або ж, навпаки, завелике довір`я?

• Чи я не дозволяю дітям пізно повертатися, перебувати в сумнівних компаніях, здійснювати подорожі вдвох, їздити автостопом, виїжджати на курортний відпочинок, за кордон, тощо, не будучи впевненими в їхній моральній витримці?

• Чи в питаннях статевого виховання я консультуюся з душпастирями чи іншими компетентними особами католицького віросповідання?

• Чи я веду розмови на тему священицького і чернечого покликання?

• Чи я не ставлю дітям перепони в реалізації духовного покликання?

• Чи я молюся про виконання Божої волі всіма домочадцями?

Опрацьовано на основі книги: Małgorzata I Jan Wilk «Rachunek sumienia małżonków»