Чи правда, що жінці потрібен чоловік, як рибі — велосипед?

Часто Зиґмунду Фройду приписується запитання «Чого хочуть жінки?» Це запитання виглядає цілком непогано, але ще кращим є питання «Чого жінки потребують?»

Інтернет-фемінізм

Частенько можна почути відповідь: жінкам потрібен фемінізм. У Мережі існує чимало сторінок, на яких користувачі можуть закінчити фразу «Мені потрібен фемінізм, тому що…» — і вписані далі пропозиції такі різнорідні, що складно було би на їх підставі створити несуперечливе визначення фемінізму.

В найкращому разі, здається, респонденти вважають, що потребують фемінізму (хоч би чим він був), оскільки завдяки ньому — і тільки завдяки ньому — вони захищені від усього, на що не може бути згоди у світі, в якому ми живемо, а отже: від насильства, несправедливості, патріархату, ієрархії та цілого списку «-ізмів».

З іншого боку — є такі інтернет-сторінки, на яких можна закінчити фразу: «Мені не потрібен фемінізм, тому що…» Користувачі вміщають там широкий список застережень щодо всього, що вважають фемінізмом, відкидаючи його, оскільки не потребують — як дехто каже — «бути захищеною від буття жінкою», або ж не погоджуються з всюдисущою мізандрією (нелюбов’ю до чоловіків), з якою стикаються принаймні в деяких течіях фемінізму.

Найкращою ілюстрацію відкидання фемінізму, з якою я нещодавно зіткнувся, було фото, зроблене під час цьогорічного Маршу за життя у Вашингтоні. На їхньому транспаранті було написано: «Фемінізм — це соціалістичний, антисімейний політичний рух, що заохочує жінок покидати своїх чоловіків, убивати своїх дітей, практикувати чари, нищити капіталізм і ставати лесбіянками».

Жодна з таких ітнернет-позицій не наближає нас до готової відповіді на ця два питання: чого жінки прагнуть і чого їм треба. Однак можна погодитися з певним узагальненням, що в сучасній культурі чимало жінок залишаються нещасливими, навіть коли їхнє розуміння причин цього стану та виходу з нього різниться. Може, я вцілю пальцем у небо, але долучуся до цієї дискусії.

Коли жінка потребує чоловіка, а коли — ні

Коли я в 1980‑х навчався у Вашингтоні, часто бачив в університеті жінок, які носили блузки з картинками у стилі доктора Сьюза [американські популярні мультики. — Прим. пер.] і гаслом, авторство якого часто (і помилково) приписувалося Глорії Штайнем: «Жінка потребує чоловіка, як риба — велосипеда». Навіть ще молодим хлопцем я замислювався, як ті жінки реально житимуть згідно з цим переконанням. Чи насправді вони зрештою визнають чоловіків непотрібними? І так, і ні.

Ні, жінки не визнають чоловіків непотрібними. Вони надалі знають, що потребують когось, хто про них потурбується, опікуватиметься ними, коли вони будуть вагітні, коли матимуть немовлятко, займуться вихованням дітей тощо. Вони надалі потребують того, хто виконає роль захисника і годувальника — а ці ролі за нормальних умов виконують мужчини, як чоловіки і батьки.

Так, жінки визнають чоловіків непотрібними — бо багато з них відкинули традиційну роль чоловіка як опікуна і годувальника, переклали її на державу, на органи соціальної допомоги. Як на мене — незалежно від думок і переконань кожного з нас, ми всі можемо погодитися, що таке розв’язання не принесло нічого доброго ні жінкам, ні дітям, ні чоловікам. Отже, може, порівняння жінка-чоловік і риба-велосипед треба передумати заново? В якому ж напрямку рушити?

Гортав я днями одну з моїх улюблених книжок — «Інший спосіб учитися» Джеймса Шелла SJ. Він там посилається на есе Жака Марітена «Виховання жінок». Отець Шелл вислав це есе своїй приятельці, Енн Барлей. Наводжу уривок її відповіді.

«Мені здається дуже важливим пробитися до студентів із цією істиною: те, як вони поводяться, тісно пов’язане з їхнім інтелектуальним життям. Вони не можуть правильно думати, якщо чинять неналежно. А правильна поведінка це не те, що приходить саме собою. Хтось повинен допомогти їм продумати всі ці справи. Ідеї та переконання завжди прекрасні. Вони апелюють до великого захвату, незламних сердець і впорядкованих умів. Заохочують до великих діянь волі — щоби віддати цим ідеям ціле життя, ба навіть померти за них, коли це буде потрібне. Здається мені, що дівчата мають це розуміти. Вони природним чином схильні до того, щоб віддавати все, що мають, — і тому їх легко скривдити. Варто бути жертовним — але стосовно правильних справ, правильних людей, за правильних обставин».

Барлей вважає, що жіноча здатність жертвувати себе є також джерелом ранимості — і що жіноча зрілість полягає, серед іншого, в тому, щоби навчитися віддавати себе у спосіб розсудливий і мудрий, як вона пише: «стосовно правильних справ, правильних людей, за правильних обставин». Саме в цей момент ми, католики, можемо поглянути на Марію, яка є взірцем жінки. Вона — свого роду ліхтар, за чиїм світлом можуть іти всі жінки, аби виборсатися з сучасної плутанини різноманітних ідеологій.

Сатана ненавидить жіночність?

У статтях на тему чоловіків я писав, що сатана ненавидить Бога і все, що є Його створінням. Він хитрує, аби знищити те, що людське, — бо людина це вінець Божого творіння. Сатана ненавидить справжню мужність, отож намагається її підривати і заступати чимось неприродним, зокрема — тим, що не походить від Бога. Ненависть сатани щодо людини (а через це і до мужності) проявляється також і в його ненависті до жіночності. Папа Йоан Павло ІІ зауважує в листі про гідність жінки Mulieris dignitatem:

«“Прадавній змій” прагне поглинути “дитя Невісти”. Якщо ми віднаходимо у цьому тексті відгомін Євангелія дитинства (пор. Мт 2, 13.16), то можемо помітити, що у парадигму біблійної “Невісти” від початку вписана боротьбі зі злом та зі Злим. Це боротьба за людину, за її істинне добро, за її спасіння. Чи Біблія не прагне нам сказати, що саме у “Невісті” — Єві, Марії — історія провадить драматичну боротьбу за кожну людину? А це водночас боротьба за її принципове “так” або “ні” Богові та віковічному задуму Бога щодо людини».

У третьому розділі Книги Буття бачимо, як змій засіває у серці Єви недовіру. Її брак довіри до Бога та завіту з Ним (разом із браком довіри до Бога з боку Адама) призводять до катастрофи. Божий план щодо людини виглядає незавершеним уже при самих початках. Однак Бог дуже сильно і надійно висловлює свою непохитну любов: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою та між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут 3, 15). Згідно з Божим планом, розлам, викликаний брехнею змія та недовірою Єви, буде подоланий правдою та упованням.

Зазирнімо тут до книжки, яка заслуговує на те, щоб бути перевиданою. Джойс Літтл у своєму геніальному творі «Церква і війна культур: світська анархія чи сакральний порядок?» пише:

«Марія — найнадійніша Провідниця на шляху до Христа, особа, яка найбільше може засвідчити істину Христа — саме тому, що є Його Матір’ю. Вона знає свого Сина так, як ніхто інший. А оскільки Бог міг довірити свого Сина саме Їй, Христос міг довірити нас Її провідництву. Коли Марія заохочує кожного з нас “робіть усе, що лиш вам скаже”, — Вона запевняє нас, що ми можемо на Нього покладатися. Тим самим запрошує нас вчинити те, що — в порядку сотворіння — якнайбільш жіноче: ввірити себе самих комусь іншому. Як Христос є Правдою, так Марія є взірцем довіри. Христос-Правда не може бути дієвим у нашому світі, доки ми Йому не віддамося. Саме тому Христос потребує доконечного посередництва своєї Матері, бо тільки Марія — як Мати Христа — може дати нам певність».

Христос — Істина, Марія — взірець довіри. Визвольна і цілюща міць «fiat», сказаного Марією перед лицем Істини, якою є Її Син і Син Бога водночас, становить ліки від спокушування сатани, від браку довіри Єви та від поразки Адама.

«Чому сьогодні жінки виглядають такими нещасливими?» Якщо це так — може, причина саме в тому, що вони дуже поверхово відповіли собі на питання «чого жінки хочуть?» і «чого жінки потребують?» Прекрасну і пережиту на власному досвіді відповідь ми можемо знайти саме в Марії, Діві й Матері.

Robert McTeigue SJ / Aleteia.org

За матеріалами: dominikanie.pl