Під час загальної аудієнції у Ватикані 11 травня Папа Франциск закликав вірних бути «милосердними, як Отець».
«Всі ми потребуємо ввійти до дому Отця та брати участь в Його радості й бенкеті милосердя та братерства», – наголосив Понтифік, коментуючи євангельську притчу про блудного сина.
Зважаючи на дощову погоду, ця щотижнева зустріч Святішого Отця з вірними відбувалася у два етапи. Спочатку він у залі Павла VI привітався з хворими, помолившись із ними та уділивши благословення, а перед тим, як виголосити своє повчання на площі Святого Петра, він разом з паломниками привітав їх оплесками.
Катехизу, присвячену одній з найвідоміших євангельських притч, Папа розпочав зі слів милосердного батька: «Святкуймо, бо цей мій син був помер і ожив, був пропав та знайшовся», – якими той перебив покаянну промову сина, що казав: «Я не достойний зватися твоїм сином». «Цей вислів нестерпний для серця батька, який, навпаки, поспішає повернути синові знаки його гідності: гарний одяг, перстень та взуття», – сказав Наступник святого Петра.
Ісус, як зауважив Святіший Отець, не описує нам ображеного батька, який каже: «Ти за все заплатиш», – він розповідає про батька, який обіймає та з любов’ю очікує. Для нього важливо лише те, що син стоїть перед ним цілий і здоровий. Більше того, коли батько угледів сина ще здалеку, то вибіг йому назустріч. Це означає, що він «щоденно виходив на терасу і постійно вдивлявся в дорогу, щоб побачити, коли син повертатиметься».
«Милосердя батька є надмірним і безумовним та виявляється ще перед тим, як син промовив. Очевидно, син усвідомлює, що помилився, він визнає це, кажучи: “Прийми мене за свого наймита”. Але ці слова зникають перед обличчям батьківського прощення. Обійми та поцілунок його тата дають йому зрозуміти, що той завжди, на зважаючи ні на що, вважав його своїм сином. Він є сином! Це повчання Ісуса, – наголосив Папа, – дуже важливе: наш стан божого синівства є плодом любові, що випливає із серця Отця, та не залежить від наших заслуг чи дій, а тому ніхто не може її в нас відібрати, ніхто, навіть диявол не може!».
За словами Єпископа Рима, ця Ісусова притча заохочує нас ніколи не впадати у відчай. Ні батькам, що бачать, як їхні діти віддалилися, ступивши на стежки, сповнені небезпек. Ні парохам і катехитам, в яких іноді зроджується запитання про те, чи не була даремною їхня праця. Ні тим, які у в’язницях, вважаючи, що їхнє життя скінчилося, ні тим, які прийняли помилкові рішення і не бачать перед собою майбутнього, всім тим, які спраглі милосердя і не вірять, що його заслуговують. «В будь-якій життєвій ситуації» вони не повинні забувати про те, що ми ніколи не перестаємо «бути дитиною Бога, дитиною Батька, Який мене любить й очікує мого повернення».
Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що й інший син, якого зустрічаємо у притчі, «потребує відкрити отче милосердя». Він завжди залишався вдома, але як дуже він відрізняється від батька. В його словах відсутня ніжність: «Ось я служу тобі стільки років і не переступив жодного твого наказу… а тепер, коли повернувся цей твій син…». Він не каже «батьку», не говорить слова «брат», але думає лише про себе, звинувачує батька у тому, що не дав йому козеняти, щоб посвяткувати.
«Бідний батько! Один син забрався з дому, інший ніколи не був по-справжньому близький! Страждання батька, – зауважив Наступник святого Петра, – схожі до страждань Бога, страждання Ісуса, коли ми віддаляємося чи відходячи далеко, чи будучи близько без справжньої близькості».
«Старший син, – вів далі Папа, – також потребує милосердя. Праведні, які самі себе вважають такими, також потребують милосердя. Цей син представляє нас, коли ми запитуємо себе, чи дійсно варто докладати зусилля, якщо пізніше нічого не отримуємо взамін. Ісус пригадує нам, що в домі Отця перебуваємо не для того, щоб отримати винагороду, а тому, що маємо гідність співвідповідальних дітей».
«Сину, ти завжди зі мною і все, що моє – твоє. Але слід було святкувати та радіти», – відповідає батько, засвідчуючи, що керується «логікою милосердя». В той час, як один син очікував покарання, а другий – винагороду, тобто, керувалися логікою, «чужою Ісусові», що, мовляв, якщо чиниш добро, отримай премію, а коли зло – то покарання, батько говорить, що необхідно святкувати. Батько, отримавши назад загубленого сина, тепер може повернути його братові, адже «без молодшого старший перестає бути братом». Найбільшою радістю батька є бачити синів, які визнають себе братами.
«Діти можуть самі вирішувати, чи приєднатися до радості батька, чи відкинути її. Вони повинні запитувати себе про власні прагнення та про бачення життя, – підсумував Папа. – Притча завершується, залишивши нерозв’язаним фінал: ми не знаємо, яке рішення прийняв старший брат. І це – спонука для нас. Цей євангельський уривок вчить нас, що всі ми потребуємо ввійти до дому Отця та брати участь в Його радості, в Його святі милосердя і братерства».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
