УГКЦ
По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по‑єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б там була його хвороба. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, — одрікає йому недужий, — хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає». Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день — субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, — сказав мені, хто мене оздоровив».
Щоразу, коли читаю Євангеліє у Неділю Розслабленого, розумію його по‑іншому. Все Євангеліє від Йоана — особливе і багате на богословський зміст. Є безліч різноманітних коментарів та роздумів, зокрема й на цей уривок. Проте наші різні досвіди, зустрічі, виклики проливають своє світло на той чи інший уривок, і він починає світитися іншим світлом своїх граней, як діамант. І взагалі, хто часто читає Боже Слово і над ним роздумує — дивується невичерпним скарбам, захованим у ньому. Хоч би скільки людина читала той чи той уривок Святого Письма, Святий Дух відкриватиме нову грань для розуміння і даватиме нову силу для прийняття написаного, сказаного, прочитаного. Мені зараз 38 років, як тому розслабленому. Тому справді є над чим роздумати.
Дуже важливо, слухаючи недільне Євангеліє, зосередитися на одному-двох реченнях, які ніби врізаються в памʼять, проникають у саме серце, викликають особливі емоції. «Немає нікого, пане…хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…» Чомусь саме ці слова найбільше торкаються мого серця. Трагедія цього чоловіка, паралізованого і 38 років прикутого до ліжка, була невимовною через те, що поруч не було нікого, готового розділити з ним його особисту біду. Самотність — страшна дійсність для сучасних людей. Втеча у віртуальний світ, «колекціонування» друзів у соцмережах, алкоголізм, наркоманія, азартні ігри — симптоми цієї духовної хвороби. Кожен із нас виніс з дитинства власну здатність любити чи бути любленим. Проблема в тому, що ми не знаємо, що й кого треба любити, а також чому треба чутися любленими. Невміння розставити пріоритети всьому тому, що любимо, спричиняє справжні життєві драми. Приклад життя розслабленого чоловіка, якого зцілив Ісус, становить яскраву ілюстрацію життя мільйонів людей. Це ті, хто зациклився на своїй хворобі чи проблемі, не помічаючи життя й людей навколо. Я навіть не впевнений, що той розслаблений когось узагалі про щось просив! Може, він, як і багато тих, кого ми знаємо, почувався не вартим попросити про допомогу? Люди воліють страждати, щоб не завдавати нікому незручностей чи проблем. І Христос, який першим вступає в діалог із хворим, дає нам зрозуміти, як потрібно діяти кожному з нас: вийти назустріч таким людям. «Чи хочеш видужати?» Здається, ніби просте запитання, що вимагає негайної відповіді: «Так». Але відповідь чоловіка — інша. Той чоловік настільки зациклився на проблемі, що не бачить простого виходу з ситуації. Бог сам навідався до нього, як до народу свого. Хворий не просить про оздоровлення в Лікаря. Він шукає причину своєї хвороби в інших людях: «Немає нікого, пане…хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…» Також причину того, що він не є здоровим, він бачить у тих, хто оздоровився. І мені від цього трохи моторошно, бо я в житті не раз зустрічалися з такими людьми. Тими, хто в усіх своїх проблемах звинувачував інших: уряд, учителів, лікарів, священиків, сусідів, батьків, роботодавців… Рот таких людей не закривається, коли зачіпаєш тему зловживання у владі, Церкві та інших суспільних інститутах. Спробуйте заради цікавості сказати на гостині кілька слів на зразок «що нового у Верховній Раді?» або « як там у вас у церкві?» Гучна українська гостина зі сварками, прокльонами, а як постаратися, і з бійками — вам забезпечена. Буде що згадати. Підігріті алкоголем балачки на тему, що всі навколо крадуть, брешуть, багатіють, на відміну від них — трохи смішно слухати збоку, особливо коли знаєш усіх «розслаблених» за столом та їхнє життя. Жінка нарікає на ціну газу, виплачуючи копійки за безглуздими субсидіями і при відкритих вікнах випалюючи свою норму газу. Чоловік нарікає на хабарників, виправдовуючи хабар за вступлення сина чи дочки навіть до звичайного училища. Знайомий нарікає на брак священиків у Великому Пості, щоб не стояти у черзі до сповіді…. раз на рік. Бабуся нарікає на малу пенсію, а після смерті під матрацом на ліжку знаходять кілька тисяч гривень. Парафіяни скаржаться на замалі зарплати, щоби скласти пожертву, а потім шахраї у них виманюють із хати тисячі доларів. Цей список можна продовжувати довго. Можливо, це має далеке відношення до самого розслабленого, який лежав біля купелі, — але, так чи інакше, треба мати сміливість побачити винуватця своїх проблем у дзеркалі.
«Не гріши більше, щоб чогось гірше тобі не сталося». Так і хочеться, щоб ці слова почули ті, що вірять узабобони, чарування, вроки, хто дивиться «Битви екстрасенсів». Наш гріх становить причину наших проблем. Не чужий гріх, бажання нам зла збоку, чужа заздрість, а наш особистий гріх. Одна моя родичка дуже переживає, щоб їй чи моїй родині ніхто не заздрив, ніби тим самим викликаються проблеми. Немає нічого про це у Божому Слові! «Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме», каже псалмоспівець у 23 Псалмі. Життя на «духовному розслабоні» — це бажання замінити довіру до Бога довірою до оберегів, амулетів, червоних ниток, гороскопів. Набагато простіше «скинути вроки», ніж піти до сповіді. Набагато легше взяти до рук сонника чи гороскоп, лінуючись прочитати хоч одне речення з Книги Книг. А як просто переконати себе в тому, що твої біди походять від інших людей, а не від тебе самого! І насамкінець: як вигідно переконати себе, що в храмі у неділю зібралися самі фарисеї, а тому краще полежати довше в ліжку, щоб не набратися більше гріхів на Літургії. «Духовний розслабон» є хворобою всіх і кожного, різною мірою. Не раз і себе ловлю на думці, що стаю подібний до того розслабленого, який надто довго розлежався, й чекаю на когось чи щось, що зробить мене здоровим. Взяти своє ложе і піти означає взяти відповідальність за своє життя. Тобто подорослішати. Парадокс полягає в тому, що чим більше людина дорослішає в духовному житті, тим більше вона стає дитиною Божою. Тією, про яку якось казав Христос: «Поправді кажу вам: коли не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт 18, 3).
фінансово.
Щиро дякуємо!
