Притча про митаря і фарисея, в якій Ісус вчить нас, яким повинно бути правильне ставлення до молитви, була темою катехизи Папи Франциска під час загальної аудієнції у середу 1 червня 2016 року.
Минулої середи Святіший Отець пояснював Ісусові притчі про неправедного суддю та вдову, вказуючи, що потрібно молитись із наполегливістю. А з притчі про митаря і фарисея дізнаємось про те, як потрібно молитись, щоб отримати Боже милосердя.
Папа вказав, що вони обидва увійшли до храму, щоб помолитись, але поводились у дуже по-різному, отримуючи протилежні результати. Фарисей молиться стоячи і є дуже багатослівним. Хоч він і звертається до Бога з подякою, але, в дійсності, хвалиться своїми заслугами, своєю перевагою над іншими людьми, яких називає «грабіжниками, неправедними, перелюбцями», зараховуючи до них і митаря. Саме в цьому, на думку Святішого Отця, й полягає найбільша проблема: фарисей ніби молиться Богові, але, насправді, дивиться на себе самого. Він молиться до себе самого! Замість мати перед очима Господа Бога, він має дзеркало і бачить тільки себе. Хоч і перебуває у храмі, але не відчуває потреби поклонитись Богові, йому здається, що він є господарем храму! Фарисей наводить цілий список власних добрих діл: він бездоганний, дотримується Закону навіть більше, ніж потрібно, двічі на тиждень постить, платить «десятину» від усього, що він має. Одне слово, замість молитись, він захоплюється власним збереженням заповідей. Однак, його поведінка й слова далекі від способу діяти й говорити про Бога, Який любить усіх людей і не зневажає грішників. Отож, цей фарисей нехтує найважливішою заповіддю – любити Бога й ближнього.
«Недостатньо, отже, запитувати себе: скільки ми молимось, але як молимось, чи, правильніше, яким є наше серце?, – запитав наступник святого Петра. – Дуже важливо перевірити власне серце, щоб оцінити думки та почуття, викорінюючи зарозумілість та лицемірство». Папа наголосив, що не можемо ставитись до молитви із зухвалістю та лицемірством, але молитись Богові такими, якими ми є.
«Усі ми перевантажені ритмом щоденного життя, часто перебуваємо в полоні відчуттів, приголомшеності, розгубленості. Потрібно навчитись знаходити шлях до власного серця, віднайти цінність внутрішнього життя й тиші, бо саме там нас зустрічає Господь та з ними говорить. – підкреслив Святіший Отець. – Тільки починаючи від власного серця, можемо, у свою чергу, зустрітися з ближніми і говорити з ними. Фарисей самовпевнено пішов до храму, але не помітив, що втратив шлях свого серця».
А митар навпаки прийшов до храму із смиренним та покаянним серцем. Він «ставши здалека, не смів і очей звести до неба, бив себе в груди" (пор. Лк 18, 13). Його молитва була дуже короткою: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» Не сказав нічого більше, тільки це коротке речення. «Яка це прекрасна молитва! – мовив Папа Франциск, запросивши присутніх на загальній аудієнції разом з ним повторити: «Боже, змилуйся надо мною грішним!»
Митарі, тобто ті, що збирали податки, вважались людьми «нечистими», бо були на службі чужоземних володарів, отож, їх асоціювали з «грішниками». Притча про митаря і фарисея навчає, що ми є праведними або грішними не задля нашої соціальної приналежності, але задля того, як ми ставимось до Господа Бога і як поводимось з людьми. Жест покаяння і кілька простих слів митаря свідчать про те, що він розуміє, наскільки жалюгідним є його стан. Його молитва має дуже важливе значення. Він поводиться скромно, впевнений тільки в одному – він є грішником, який потребує помилування. Якщо фарисей ні про що не просить у Бога, вважаючи, що вже все має, то митар благає тільки Божого милосердя. Приходячи до Бога «з порожніми руками», з відкритим серцем, визнаючи, що є грішником, митар показує нам усі умови, необхідні для отримання Божого прощення. Він, якого всі зневажають, стає іконою істинного віруючого.
Ісус закінчує притчу словами: «Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується – вивищений» (див. 14).
«Хто з цих двох є корумпованим? – запитав Святіший Отець. – Очевидно, фарисей. Він є образом корумпованої людини, яка вдає, що молиться, але тільки бундючиться перед дзеркалом. Так само і в нашому житті: хто вважає себе праведним, осуджує ближніх та їх зневажає, той корумпований і лицемір. Якщо Бог вибирає смирення, то не для того, щоб нас принизити. Смирення є необхідною умовою, щоб бути піднесеним Богом, щоб зазнати милосердя… Якщо молитва гордого не досягає Божого серця, то покора вбогого Його відкриває. Господь має одну слабкість: а це слабкість до смиренних. Перед покірним серцем Господь повністю відкриває Своє Боже серце».
Папа Франциск закінчив загальну аудієнцію ще раз тричі повторюючи з присутніми молитву: «Боже, змилуйся надо мною грішним!»
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
