Телесеріали на кшталт «Незайманої Джейн» підживлюють новий видовищний вид спорту, що з’явився в нашій культурі протягом останніх років: так зване «осоромлення дівоцтва». Ми порозмовляли з кількома жінками про їхній особистий досвід і про те, як їм вдалося витривати у своїх переконаннях — у середовищі, яке пропагує слабкості й вади.
Сексуальне співжиття — це нормальна частина людського досвіду; воно може бути красивим та хвилюючим. Для багатьох жінок статева близькість найбільш значуща і приємна, коли розділяється з чоловіком як акт любові, навіть якщо доводиться чекати багато років, аж доки він з’явиться. Вони розуміють це як пожертвування тіла на благо серця та думок. Вони вірять, що той єдиний, правильний чоловік теж на них чекає. Рішення чекати до шлюбу закорінене у вірі (часто в релігії, але не завжди) та усвідомленні того, що у цьому є певна психологічна користь для відносин. Та, на жаль, цей глибоко особистий вибір неодноразово стає черговим об’єктом критики з боку «небайдужих».
Епоха «осоромлення дівоцтва»
Варто лише подивитися серіал «Незаймана Джейн», і стає очевидно, що масова культура не поважає обітницю жінки, яку вона складає сама собі. Попри те, що ця сатирично-романтична комедія-драма дуже захоплива, її головна думка могла б існувати тільки в культурі, яка не поважає чекання. Шанувальники і глядачі дружно підтримували головного героя в першому сезоні й колективно зітхнули в розпачі, коли Джейн дотрималася своєї обітниці. Після її весілля в другому сезоні сталася трагедія, яка перешкодила здійсненню шлюбних стосунків. Тепер з’явилося припущення, що Джейн позбавиться дівоцтва в третьому сезоні, прем’єра якого відбудеться на каналі «CW» у жовтні 2017‑го. Хоч те, що персонаж перебуває у шлюбі, більше не дивує, розмов стосовно цього (вигаданого) інтимного питання було неймовірно багато.
Ми часто чуємо грубі й жорсткі висловлювання «осоромлення повій», однак осоромлення незайманих також існує. Це явище не так широко обговорюється, тому що ідея чекати до моральної зрілості та шлюбу втратила свою популярність. Загалом середньостатистичний американець втрачає незайманість у віці 17‑ти років; серед американців віком від 20 до 24 років лише 12,3% жінок та 14,3% чоловіків — цнотливі. Саме тому незаймані в категорії «21+» — це рідкісна знахідка. І, хоч рідкісність не означає, що дівоцтво треба ганьбити, — це пояснює, чому людей, які залишаються незайманими у відносно старшому віці, не розуміють, критикують, а іноді навіть не приймають у суспільстві.
32‑річна Лорен з Індіани вже була заміжня, коли вперше відчула на собі «осоромлення дівоцтва: «Коли я отримала першу роботу і вийшла зі свого маленького світу в реальність, люди були шоковані моїм рішенням, — розповідає вона. — Після того, як я зізналася, що чекала до шлюбу, вони вирішили, що я божевільна. Пам’ятаю, як кілька колег, включно з моїм менеджером, сказали: “Ти шкодуватимеш про це. Ти занадто молода для заміжжя. Треба було просто переспати з ним”».
Лорен не взяла до уваги критику та відсутність підтримки, але пригадала собі, що це був її власний вибір. Вона вважає, що інші жінки, які стикаються з осоромленням дівоцтва, мають знайти в собі сили та впевненість, аби вчинити так само.
«Ніхто ніколи не повинен змусити вас соромитися цього глибоко особистого вибору, який стосується лише вас, — каже вона. — Ми не мусимо дозволити людям тиснути на нас. Бути цнотливим не означає бути дефектним або дивакуватим. Набагато гірше прожити своє життя так, як того хочуть інші люди, а не так, як бажаєш сам».
Все ж, критики просувають ідею «дивацтва цнотливих». 30‑річна Жасмін із Канзасу (ім’я змінене) все ще чекає на першу близькість. Вона розповідає, що на щодень змагається з пригнобленням незайманих як так званих диваків. «Мої нерелігійні друзі часто критикують мене за те, що я чекаю на шлюб, особливо після того, як я розставила всі крапки над “і”: якщо я ніколи не вийду заміж, то назавжди залишуся незайманою, — каже вона. — Критика переслідує мене всюди, починаючи від легких докорів і закінчуючи абсолютною ненавистю. Тож я отримую цілий ряд відгуків: “О, ти божевільна, ха‑ха!”; “Це так безглуздо!” тощо. Я думаю, це так дратує їх особливо тому, що я не критикую їхнього вибору. Крім того, я завжди давала зрозуміти: я усвідомлюю, що мій вибір — не для всіх».
Але Жасмін тримається, внутрішньо зосереджуючись та нагадуючи собі про свою віру та про причини такого вибору. Вона має цілий арсенал методів, але найчастіше вдається до двох: дражнити друзів у відповідь, коли вони кепкують з неї у жартівливий, а не насправді злий спосіб; або, в товаристві менш співчутливих критиків, рішуче ствердити, що вона не погоджується з їхньою думкою, і припинити розмову з ними. «Я зазвичай не реагую на “тролів”, — розповідає Жасмин. — Зрештою, мої стосунки з Богом для мене важливіші, ніж думка інших».
Переваги чекання
Доктор Ґреґ Боттаро, психолог Католицького психологічного інституту у Ґрінвічі, штат Коннектикут, стверджує, що наука — не тільки релігія — погоджується з тим, що стриманість має свої переваги. «Під час статевого акту виділяється особливий гормон, окситоцин, — пояснює науковець. — Він взаємодіє з певними частинами головного мозку, відповідальними за пам’ять. Унаслідок статевого акту в мозку людини розвивається почуття близькості і зв’язку. У випадку статевого співжиття з декількома партнерами цей процес втрачає свою силу». Ось чому, з погляду нейрофізіології, збереження цноти до шлюбу сприяє формуванню тривалих близьких стосунків після одруження. «Зачекати до шлюбу та отримати цей досвід із тим, із ким ви збираєтеся провести решту свого життя, — підкреслює Боттаро, — справді дозволяє розвинути почуття зв’язку, близькості та інтимності».
Він пояснює, що статевий акт поза шлюбом може спричинити труднощі з психологічного погляду, адже молоді люди часто відчувають «збентеження щодо своєї сексуальності й ідентичності». Якщо хтось має велику кількість партнерів, то в нього розвиваються «захисні механізми, які зменшують наслідки втрати й біль від того, що вони не можуть бути із тою людиною, з котрою хочуть». «У такому випадку починають діяти багато гнітючих та жахливих почуттів, — каже психолог. — Знецінення сексуальності, цинізм щодо відносин, одержимість людьми — усе це справді дуже шкідливо». Жінкам, які стикаються з «осоромленням дівоцтва», д‑р Боттаро радить знайти друзів, які б їх підтримали, та зміцнити свою віру в життя, аби нагадати собі про реальні причини власного вибору. «Треба плекати ті сфери життя, де жінка може знайти підтримку», — каже він.
Історія однієї побожної жінки
Мері розповідає, що на рішення «почекати до шлюбу» вплинула її католицька віра. Нині вона, мати чотирьох дітей, розповідає, що психологічні й міжлюдські причини її вибору принесли багато користі їй особисто та відносинам у подружжі. «Я вважаю, що мій вибір чекати аж до 23‑х років допоміг мені у багатьох відношеннях, — каже Мері. — Я була в усіх сенсах зрілою, коли наважилася на інтимні стосунки». Мері вірить, що стриманість дозволила їй зосередитися на навчанні та розвинути самоповагу. «Думаю, що моє дівоцтво дало мені більше впевненості в собі та більше віри в мої відносини, — розповідає вона. — Хороші хлопці, без винятку, були згодні почекати, аж доки я буду готовою. Це не означає, що жоден із них не тиснув на мене. Але моє небажання займатися сексом не змусило їх покинути мене». Те, що залицяльники Мері поважали її рішення, підтвердило в її свідомості її особисту гідність. «Я дійшла висновку, що я могла чітко провести межу дозволеного, постояти за те, у що я вірю, і не втратити залицяльника. Я могла зберегти почуття власної гідності й не втратити хлопця, — зізнається жінка. — Це було дуже важливо». Мері вважає, що це допомогло розвинути самоконтроль та відповідальність, що згодом позитивно вплинуло на її шлюб. «Право голосу у стосунках прислуговує як чоловікові, так і мені, — говорить вона. — І це право зберігається також у шлюбі. Я вийшла заміж за партнера, за рівного собі. Я не боюся висловити свою думку. І я думаю, що завдячую усім цим своєму вибору берегти незайманість». Мері вірить, що дошлюбна чистота зміцнила їхній із чоловіком зв’язок, і вона щаслива, що чекала на нього.
«Я знала, що є багато способів пізнати один одного, не пов’язаних із сексом, — каже вона. — Усвідомлення того, що існують хлопці, які готові почекати та які хочуть пізнати мої думки не менше — якщо не більше, — аніж моє тіло, зміцнило мою впевненість у собі й почуття власної гідності. А ця зміцнена впевненість, своєю чергою, допомогла знайомитися із насправді чудовими хлопцями. Коли я врешті‑решт зустріла свого чоловіка, усе було досконало».
Звісно, осоромлення дівоцтва також було частиною досвіду Мері, перш ніж вона вийшла заміж. «Люди просто не могли повірити, що я не пройшла увесь той шлях, — ділиться жінка. — Дехто вважав, що я жартую. Насправді, багато хто так вважав. Чоловіки й жінки. Вони не розуміли, що я могла фліртувати і піти на побачення (і дозволити хлопцеві оплатити вечерю) та не дати йому чогось взамін».
Мері знає, що сьогодні вона реагувала б на своїх «гнобителів» зовсім інакше: «Озираючись назад, я розумію, що їхні аргументи були божевільними: “Ти винна чоловікові своє тіло, бо він оплатив твою вечерю”, — розповідає вона. — Тепер я знаю точно, що відповіла би; але на той час я не була готовою і не знала, як пояснити, що я маю право “зберегти” себе і своє тіло для правильного чоловіка та до правильного часу, незалежно від того, скільки вечерь хтось мені оплатив». «Я дуже рада, що так довго чекала, — визнає Мері. — Цей шлях дозволив мені гарно навчатися й отримувати високу стипендію, що згодом привело до гарного кар’єрного розвитку. Стриманість дозволила мені зустріти хлопців, які любили мене за мій розум і дух, а не тільки за моє тіло й те, що я робила з їхніми тілами. Стриманість дозволила мені стати зрілою всередині і зовні, перш, ніж зробити цей важливий крок».
Невіруючі жінки, які чекають
Релігійні переконання — це не єдина причина, чому деякі жінки бережуть цноту, аж доки не подорослішають. Деякі просто ще не зустріли правильного чоловіка. Чекати їх мотивує чисте, романтичне кохання та бажання краще зрозуміти себе.
26‑річна Ніккі з Іллінойсу розповіла, що берегла дівоцтво, позаяк не хотіла зустрічатися зі знайомими хлопцями зі старшої школи та бажала краще зрозуміти, ким вона є, перш ніж зблизитися з кимось. «Залишатися незайманою не було для мене моральним або релігійним вибором, — зізналася Ніккі. — У 14‑річному віці я почала читати феміністичну літературу, тому була впевнена у своєму рішенні бути самою собою, а не зустрічатися з аби ким, або шукати відносин. Мені пощастило “озброїтися” цими знаннями у такому ранньому віці». Ніккі пояснює, що, хоч ніхто ніколи не присоромлював її за цей вибір, їй довелося пережити сильний внутрішній конфлікт.
«Гадаю, я сама себе присоромлювала. Не за цнотливість, але за відсутність інтересу до побачень, — визнає вона, додаючи, що її цікавила удавана сексуальна одержимість її друзів, однак сама жінка дотримувалася обіцянки, даної собі. —Чесно кажучи, я, напевно, була більш зацікавлена в сексі, ніж у побаченнях, але лише з огляду на сексуально-ліберальну літературу, яку я полюбляла читати, і тому хотіла знати, заради чого була вся морока. Я була зачарована статевими відносинами і сексуальністю людини ще з раннього віку». Ніккі додає: «Було багато ситуацій, коли я розглядала всіх присутніх навколо людей і думала про себе: “Я тут єдина незаймана”. І мене це турбувало. Тож хоч розумом я усвідомлювала, що бути цнотливою — це не велика справа, то не могла повністю втекти від змішаних повідомлень суспільства, яке переконувало мене, що як мене не цікавлять побачення і секс, то зі мною щось не так». Ніккі подолала негативні почуття, які у неї викликала стриманість, завдяки друзям-однодумцям і догляду за собою. «Знати, що є й інші люди, які залишалися незайманими стільки ж, як я, або навіть довше, дуже допомагало», — поділилася вона.
29‑річна Мері з Вашингтона берегла цноту, позаяк хотіла отримати перший досвід із кимось, кому б довіряла. Але, доки цього не сталося, вона зазнавала кепкувань з її дівоцтва від чоловіків, з якими зустрічалася. «Мене осоромлювали хлопці, з якими я зустрічалася. Ми цілувалися, і вони хотіли більшого; я відмовляла, а вони пояснювали це тим, що я була незайманою, — розповідає вона. — Вони мені не вірили. Так, наче якщо я погодилася з ними зустрічатися, то в жодному разі не могла бути незайманою».
Мері пояснює, що ніколи не використовувала свого «статусу» цнотливої як привід, аби уникнути близькості, в чому її звинувачували деякі чоловіки. Вона цілком виправдано не хотіла більшого фізичного контакту, поза поцілунками. «Секс завжди повинен бути свідомим вибором», — запевняє Мері, додаючи, що була шокована тим, як кілька чоловіків наполягали на близькості, в той час як її цілком задовольняли побачення. Вона стверджує, що жінки ніколи не повинні погоджуватися на чоловіка, «який не відповідає їхнім стандартам, особливо якщо він нетактовний, підлий чи деспотичний».
«Я шкодую, що зустрічалася з деякими хлопцями, але заспокоюю себе тим, що не відмовилася від незайманості тільки тому, що вони намагалися маніпулювати мною, або змусити мене відчувати сором», — зізнається вона.
Як свідчать ці жінки, рішення чекати — дуже особисте, і його слід упевнено й чітко формулювати. Незалежно від того, чому ви вибрали стриманість, із релігійних чи будь‑яких інших причин, — це лише ваш вибір. «Ніхто не має права на інформацію про моє сексуальне життя, то чому я маю цим ділитися?» — запитує одна з них.
Стійкість посеред гіперсексуалізованої культури
Навіть жінки, які обіцяли собі берегти цноту, можуть піддатися тиску з боку інших людей, адже в сьогоденній гіперсексуалізованій культурі цю обіцянку зберегти важко. Однак можливо! Ось чому жінки, які залишаються вірними своєму рішенню, такі сильні. Вони витримують критику, як часто доводиться витримувати її віруючим, аби відстояти свої переконання. Вони хочуть чекати, позаяк вірять у цінності, що очікують попереду. Берегти дівоцтво до шлюбу — це не примха; це має реальне значення в житті та наслідки, які зміцнюють шлюб і сім’ю. Для деяких дівчат — це єдино можливий вибір, який вони можуть собі уявити, і вони мають силу духу, аби дотриматися своєї особистої обіцянки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
