Одного разу стався такий прецедент. Між собою посварилися дві сторони однієї монети.
— Як можемо існувати разом, коли ми такі різні? – спитала одна сторона в іншої. – Через тебе я нічого не бачу і часто йду спиною вперед. А ще ти дуже довго крутишся перед дзеркалом і я мушу теж стояти, бо прив’язана до тебе. Ти хочеш робити одне, а я інше. Та, що там говорити, я навіть не знаю, як ти виглядаєш, а ти – як я, бо не бачимо одна одну! – на одному подиху протарахкотіла Перша Сторона.
— А ти мене притискаєш своєю вагою, коли спиш лицем догори! – поскаржилась інша.
— Тому потрібно, щоб ми були автономно одна від одної, – промовила своє рішення Перша Сторона.
— Згідна. – відповіла Друга, – Що ти пропонуєш?
— Є один вихід – розділитися. Тоді ти будеш жити так, як ти хочеш, а я – як хочу я.
Для цього знайшли хорошого зварника, бо ж робота то делікатна! Прикотилися в майстерню.
— Нам потрібно, щоб ви нас розділили, – почала перша Сторона Монети.
— Але акуратно, щоб жодну не зачепити, – додала інша.
— Якщо я вас розріжу навпіл, то вам буде боляче і ви станете слабкі та тоненькі і при найменшій трудності зломитеся, – зауважив зварник.
— Все одно діли! – безапеляційно заявили.
Майстер тільки доторкнувся пилою до них, щоб почати роботу, як вони заверещали:
— Ой, ой! Болить! – і викотилися геть з майстерні.
Закотилися аж на гору. Відхекувались і роздумували.
— Коли тобі роблять боляче, то мене болить – тихо промовила Перша Сторона.
— І мені теж болить, коли тобі боляче – сказала Друга.
— Значить, ми дійсно дві половинки одного цілого, і не повинні роз’єднуватися, бо одна без одної загинемо.
Люди, рідні між собою, є одним цілим, як ця монетка з двома сторонами. Коли їх розділяє сварка, гнів, образа чи боязнь, тоді вони стають слабшими і легко можуть зломитися і впасти. Не втрачайте своїх половинок!
фінансово.
Щиро дякуємо!
