Виховання дитини є неабиякою проблемою. Воно пов’язане з багатьма жертвами і труднощами. Саме тому ми підготували спеціальне керівництво, як… найгірше виховати свою дитину. Ось 15 перевірених порад.
Багатьом дорослим здається, що дітей — особливо тоді, коли вони не створюють проблем, — легко любити. Почуття симпатії та доброзичливості, що спонтанно прокидаються до дітей, часто уособлюються з любов’ю. Зайняті й забігані батьки (особливо тати) помічають своїх дітей насправді тільки тоді, коли ті починають завдавати їм клопотів і неприємностей.
Занадто часто виховання дітей буває кероване спонтанними і рефлекторними реакціями. Наслідків такого виховання батьки неспроможні передбачити. Тому, попри всю свою добру волю і жертовність, роблять багато фундаментальних помилок у вихованні, які (часто з почуттям болю і розчарування) усвідомлюють по багатьох роках.
Тому, якщо ви справді хочете погано виховати власну дитину, — використовуйте подальші поради й побачите, як швидко ваші стосунки повністю зміняться в гіршу сторону.
1. Не приймайте свою дитину
Брак прийняття дитини з боку батьків є внутрішньою незгодою на дитину й її присутність у своєму житті. Ця незгода може проявлятися у:
- низькому рівні уваги до дитини;
- легковажності до того, що дитина говорить;
- відсутності інтересу до її проблем;
- постійному незадоволенні нею;
- в зауваженнях, що вона набридлива;
- відсутності обіймів і тактильного контакту.
«Не приймати якусь людину (зокрема дитину), — каже Федеріко Арвесу, — це, в деякому сенсі, вбивати її емоційно. Це означає не визнавати належного їй права на життя».
Часто причиною браку прийняття дитини є несподівана вагітність і очікування, пов’язані з дитиною, як і попередні уявлення про неї: про те, як вона повинна виглядати, як має поводитися, яким має бути її інтелект.
Дитина, яка не отримує належного прийняття, легко втрачає радість життя; ізолюється, стає апатичною, сумною.
2. Несправедливо карайте дитину
Покарання посідає важливе місце у вихованні дитини. Проте для того, щоби покарання виконувало позитивну роль, воно має бути, з одного боку, пропорційне провині, а з іншого — бути застосованим в атмосфері діалогу і довіри.
Навіть найправильніше покарання під впливом гніву батьків або вчителів стає тим самим несправедливим і втрачає сенс, оскільки не зважає на почуття. Воно несправедливе, тому що не рахується з емоціями. Таке покарання перестає виражати турботу про дитину і стає способом розрядити напруження для дорослого.
Діти почуваються ображеними щодо несправедливого покарання і сприймають його як свого роду помсту з боку дорослого. Несправедливе або надмірне, часте покарання дітей призводить зазвичай до зворотних наслідків.
3. Створюйте у дитини почуття небезпеки
Батьки звертаються до почуття небезпеки, особливо коли не можуть собі порадити з дітьми. «Ану, почекай, хай тільки тато повернеться з роботи», — лякають часто мами своїх чад, у яких не мають авторитету. Так «відкладена» кара, яку повинен накласти батько, створює атмосферу небезпеки.
Серйозною загрозою для дитини може бути «передрікання» нещасть, які можуть спіткати дитину або її близьких, особливо батьків: «Якщо не слухатимешся, то мама тебе залишить». Ще більш небезпечно звучить передрікання хвороби або смерті одного з батьків як покарання за погану поведінку дітей: «Якщо ти не виправишся, мама може захворіти».
4. Наберіть позиції патерналізму
Патерналізм характеризується поставою вищості, поєднаної з «добродушним» ставленням до дитини. Патерналіст, за його власним переконанням, знає все краще, має краще рішення, він сильніший, більш винахідливий.
Замість того, щоби вчити дитину самостійності, патерналіст радше робить її залежною від себе, виконуючи за неї дії, з якими дитина може впоратися сама. Часто він також говорить про дитячу безпорадність, яка має бути виправданням його надмірної опіки.
Патерналізм поєднується з надмірним полегшенням життя дитині, оберіганням її від труднощів, потуранням її забаганкам, і все це для того, аби щораз сильніше прив’язувати її до себе. Якщо до патерналізму батька доєднається власницька материнська любов, яка захищає, то тоді дитина виходить з дому безпорадною і беззахисною перед найпростішими труднощами життя.
5. Несправедливо обмежуйте свободу дитини
Без свободи і довіри виховання легко перетворюється в свого роду дресирування, що полягає в нав’язуванні зовнішніх форм поведінки. У період дозрівання дитина зазвичай бунтує проти нав’язаних їй форм і рішуче їх відкидає.
Якщо виховний тиск був дуже сильним, а молодій людині, що підростає, забракло сил і мужності противитися, — зовнішні форми поведінки можуть перетворитися на тверді й жорсткі життєві постави, позначені страхом, почуттям неповноцінності і невпевненості.
Молода людина потім ставиться до інших так само, як і до себе, і таким чином помножує освітні виховні помилки своїх батьків.
6. Давайте дитині моральну оцінку
«Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено» (Лк 6, 37). Ці слова Ісуса також стосуються батьків. Вони не мають права давати моральну оцінку своїм дітям.
У ситуації, коли дитина поводиться невідповідно, догана чи покарання не може бути поєднана з осудом чи судженням. Кара і зауваження не можуть бути моральним тавруванням.
Батьки повинні постійно пам’ятати про необхідність відокремлення дитини від її поведінки та її дій.
Замість того, щоби давати суворі оцінки, батьки повинні допомогти дітям у формуванні їхньої совісті, аби ті самі могли перед Богом судити власні вчинки.
7. Обманюйте дитину
Здається, що маленькі діти мало розуміють і мало свідомі всієї реальності, яка їх оточує. Це помилкове мислення. Окрім свідомості розуму, інтелектуальної, також існує свідомість емоційна, інтуїтивна, яку набагато важче обдурити.
Дорослим може іноді здаватися, що їм вдалося перехитрити дитину, оскільки вона повірила їхнім словам. Дитина може повірити словам батьків, але вона також може відчути відсутність прозорості в їхній поведінці.
Кожна брехня має короткі ноги. Також і брехня дорослих. Батьки, яких дитина спіймала на нещирості, можуть втратити її довіру на довгий час. Потрібен тривалий період часу, щоби відновити відкриті й чесні стосунки.
8. Давайте дитині «дешеві» втіхи
«Дешеві» втіхи дитини іноді стають серйозною помилкою виховання.
Складні ситуації, які вимагають від людини зусиль і жертв, відносяться до повсякденного людського досвіду, зокрема і досвіду молоді. Попри те, що вони створюють психічне напруження, ці ситуації створюють можливості для особистої участі у власному розвитку.
«Дешева» втіха, яка часто поєднується зі співчуттям до дитини, може її демобілізувати. Це показує, що дитина слабка, бідна і нещасна. Дешеве втішання дітей батьками спрямоване не тільки на зниження напруженості у дітей, а також і у самих батьків.
Втішання одночасно є даванням — собі та іншим — дешевих обіцянок, що в майбутньому все буде дуже добре. Це форма обману дитини.
9. Пліткуйте про дитину
Повторення певної інформації про дитину, особливо такої, що батьки дізнаються безпосередньо від неї, може завдавати дитині багато болю.
Можна сильно зранити дитину, якщо бездумно цитувати її слова, які були сказані в момент щирості або коли вона розповідала іншим про свою поведінку, особливо про свої падіння.
Коли дитина ловить батьків на пліткуванні про неї, то потім зі злістю каже собі: «Вже більше ніколи їй (йому) нічого не скажу». Це рішення закритися в собі.
10. Обмовляйте дитину
З огляду на залежність дитини від батьків і всіх переваг, які доросла людина має над нею, дитина жодним чином не може захистити себе. Неправду про себе дитина сприймає як велику несправедливість і кривду.
З безпорадністю вона вперто повторює: «Але ж я не робив цього!»
Недоведена власна думка про дитину: «мені здається, що…» може бути упередженням інших щодо неї. Якщо у батьків є обґрунтована підозра, то спочатку — заради дитини — перш ніж ширити її, вони повинні з’ясувати це у прямому спілкуванні з дитиною.
У ситуації, коли дитину випадково впіймали на гарячому, треба бути дуже обережними, щоби в подібних ситуаціях одразу ж не звинувачувати її в такій самій поведінці. Людська поведінка, також і поведінка дітей, дуже складна, і подоба зовнішніх обставин іноді може призводити до помилкових висновків.
11. Не звертайте уваги на дитину
Ігнорування дитини, ставлення до неї як до «порожнього місця»», є одним із найбільш суворих покарань для неї. Суть ігнорування — не тільки емоційна байдужість стосовно дитини; воно підкреслює її непотрібність..
Батьки, не звертаючи уваги на свою дитину, ніби кажуть їй: «Твоє життя не має жодного значення для мене. Ти мені не потрібен». Ігнорування дитини вражає її найглибші почуття сенсу та почуття власної гідності й цінності.
Коли дитина почувається непотрібною батькам, вона втрачає не тільки радість життя, але й інтерес до будь‑яких зусиль і зобов’язань. «Бо якщо моє життя нікому не потрібне, — думає дитина, — то який сенс моїх зусиль і праці?»
12. Ставтеся до своєї дитини як до речі
Серйозним гріхом проти дитини є також ставлення до неї як до речі. Така поведінка батьків пов’язана переважноз відсутністю чутливості до своїх дітей та з почуттям зверхності щодо них.
Споживацьке ставлення до дитини може виражатися в різний спосіб:
- коли батьки не рахуються з її бажаннями і потребами;
- в неповазі до її переживань і почуттів;
- у ставленні до конфліктів совісті дитини як до чогось неважливого;
- в порушенні її приватності та інтимності;
- у відсутності поваги до її планів.
Так, наприклад, дитина почувається дуже зраненою, коли батьки, не питаючи її думки, переставляють меблі в її кімнаті, нав’язують їй стиль одягу, «впихають» їй іграшки, які вона не любить, або примушують її до певних позакласних занять.
13. Використовуйте дитину
Особливою формою споживацького ставлення є використання дитини для своїх особистих вигод і цілей. Іноді батьки ставляться до дитини як до слуги, який повинен виконувати їхні особисті побажання.
Частою формою використання дитини також є втілення в ній своїх власних нереалізованих життєвих амбіцій. Таким чином, батьки за допомогою дитини намагаються розв’язати свої особисті розчарування.
Батьки, які мають тенденцію до споживацького ставлення до своїх дітей та їх використання, повинні зрозуміти, що діти — це не їхня власність, а дар Божий, який був довірений їм на деякий час: до моменту зрілості та особистої самостійності.
14. Використовуйте дитину сексуально
Одна з найгірших форм використання дитини — сексуальне насильство. Найчастіше це роблять люди, схильні до педофілії (сексуальний потяг до неповнолітніх). Особливо серйозною формою сексуальної експлуатації дитини є інцест або сексуальне насильство з боку найближчих членів сім’ї.
Психологія говорить як про інцест фізичний, так і про психічний. Інцест щодо дитини (в буквальному сенсі) відбувається, коли йдеться про фізичне сексуальне насильство.
Натомість інцест психічний відбувається, коли найближчий родич через зауваження, жарти, розповіді однозначно еротизує свідомість дитини і шукає свого власного сексуального збудження.
Ці зловживання часто залишають у дітях глибоку психологічну травму на все життя. Вони виражаються у відчутті нечистоти, буття брудним, у низькій самооцінці, в постійному внутрішньому приниженні себе. Інцест також стає джерелом глибоких проблем у відносинах із протилежною статтю.
15. Висміюйте дитину
Висміювання або, тим більше, іронія дуже болісні для дитини, тому що це завдає удару по її крихкому почуттю її власної гідності й цінності. Що більше дитина беззахисна і безпорадна, то більша шкода.
Висміювання дитини дорослим завжди є формою насильства. Навіть дуже рідкісне використання іронії або глузування з боку батьків призводить до того, що діти замикаються в собі. Вони стають недовірливими, боязкими, невпевненими в собі.
Наслідки такого ставлення також можна побачити в їх зовнішній поведінці. Щирість дитини стає практично неможливою. Таким чином дитина намагається захистити себе; намагається приховати від дорослих все, що може бути помічені ними і висміяне.
Дотримуйтеся цих порад, якщо хочете стати найгіршими батьками.
о. Юзеф Августин, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
