Чому Ісус не заборонив рвати колоски з чужого поля?

Роздуми над Словом Божим на вівторок ІІ звичайного тижня, рік І

Як проходив Ісус у суботу через засіяні ниви, Його учні почали на ходу зривати колоски.

Якби нам довелося дати окрему назву сьогоднішньому уривку Євангелія, я би напевно запропонував «Господь Ісус — пан шабату». Варто також зазначити, що слова  Господа Ісуса «субота для людини, а не людина для суботи» вже багато разів допомагали різним людям захищатися від інструменталізації. Наприклад, якщо десь трапляється бездушний підхід до закону, який не рахується з благом живих людей, то ми кажемо: «Закон для людини, а не людина для закону». Якщо хтось має ідолопоклонницьке ставлення до свого автомобіля, мудрий приятель зверне його увагу, що «автомобіль для людини, а не людина для автомобіля». Папа Лев ХІІІ, захищаючи бідних людей від жадібності сучасного державного апарату, написав в енцикліці «Rerum novarum»: «Держава існує для людини, а не людина для держави». Отож варто пам’ятати, що вся ця традиція захисту людини від інструменталізації бере джерело із сьогоднішнього Євангелія.

Ще є друга тема, яку ми порушимо хоч би коротко. Інколи люди запитують: а чому ж Господь Ісус не напоумив учнів, коли вони зривали колосся з чужого поля? Чи ж Він дозволяв їм красти? Певно, щось недобре сталося з нами, якщо ми взагалі маємо такі проблеми. Навіть за римським правом голодна людина мала право зайти в чужий сад і там наїстися, аби лиш звідти не виносити. У Старому Завіті маємо кілька записів, які уповноважують бідних входити на чужі поля.

Наведімо конкретний приклад: «Коли ввійдеш до виноградника свого ближнього, то будеш їсти виноград, скільки схоче душа твоя, до свого насичення, а до кошика свого не візьмеш. Коли ти ввійдеш на дозріле збіжжя свого ближнього, то будеш рвати колоски рукою своєю, а серпом не будеш жати на дозрілім збіжжі свого ближнього» (Втор 23, 25‑26).

Одразу ж у наступному розділі міститься наказ не бути надміру скрупульозним у жатві колосків зі свого поля ані при зборі оливок і винограду, але щоби щось залишити, так щоби перехожі вбогі могли цим поживитися.

У нинішній ситуації ці повеління модифікувалися у таке розуміння: наприклад, коли ти бачиш, що приятель твоєї дитини (або твого онука) голодний, то старайся організувати справу так, щоби, годуючи своє дитя, ти при нагоді міг нагодувати також і чужу дитину.

о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002