Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІІ звичайного тижня, рік І
Таким є Царство Боже, як той чоловік, який посіє насіння в землю.
Не хлібороб дає зріст зерну. Але якщо хлібороб не обробить поля і не засіє його, зерно не виросте. Так само й не батьки дають віру своїм дітям віра — є даром Божим. Але якщо мама з татом не піклуються про релігійну атмосферу в домі, якщо не займаються релігійним вихованням дітей, то діти навряд чи виростуть віруючими людьми.
Сьогоднішні слова Господа Ісуса прекрасно показують, що зростання це натуральний стан віри — що віра має в нас рости й дозрівати. Коли ми були дітьми, до віри нас могла схиляти особлива, таємнича атмосфера храму, яка зворушувала наші серця. Або ж ми почувалися потягненими наслідувати віру своїх батьків. З часом людина утверджується у вірі через досвід та щоденне пізнавання Божої опіки, щодня переконуючись у тому, як розумно рахуватися з Божими заповідями та дотримуватися їх. Повну зрілість у вірі видно тоді, коли серце людини переповнене любов’ю до Бога: безкорисливою і незалежною «від погодних умов».
Папа Григорій Великий, пояснюючи сьогоднішню притчу, намагався навіть провести паралель між почерговими етапи розвитку пшениці та почерговими етапами розвитку нашої віри. Він казав, що коли у вашому серці з’являються добрі прагнення — це так, якби зерно було вкинуте у ріллю. Коли людина дотримується Божих заповідей і намагається чинити добро, то у своїй вірі вона стає немовби стеблом пшениці. А коли людина утверджується у чиненні добра і насправді чинить його відповідно до своїх можливостей, то це якби стебло випустило колос. Зрештою коли ми самі перемінюємося в добрий плід любові, який до вподоби самому Богові, то це так, якби ми у нашій вірі були вже дозрілим колосом. І все це діється силою Божої благодаті.
Як це сказав Господь Ісус у сьогоднішній притчі: «Сама по собі земля родить: спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі».
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002
фінансово.
Щиро дякуємо!
