Бог мені допоміг

Роздуми до Слова Божого на четвер ІІ тижня Великого Посту

Притча про Багача і Лазаря — це Боже бачення світу, а воно цілковито відмінне від того, як дивиться сам світ.

Перша відмінність: не подано імені найбагатшої байдужої людини! Сказано лише: якийсь чоловік був багатий. На противагу цьому повідомляється ім’я вбогого Лазаря. Так, наче Бог особисто знає того, на кого за життя звертали увагу лише пси, лижучи йому рани.

Друга відмінність: світ скаже, що таке ім’я «Лазар», яке означає «Бог мені допоміг», — це відверта насмішка! Як же Бог йому допоміг, коли він жив у крайній бідності, можливо, помер голодною смертю, крім того, ще й про поховання нічого не сказано? Та Божа відповідь просто перед нами: бідний помер і віднесли його АНГЕЛИ на лоно Авраама, в той час як смерть багатого привела лише до могили, за якою НІКОГО. Господь знає праведних дорогу, а дорога безбожних загине, — так закінчується сьогоднішній Псалом.

Справжня ж іронія в тому, що багатий-байдужий закричав, гукаючи: пошли Лазаря (тобто щоби Бог мені допоміг), аби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик… Сумно, що й за життя, і по смерті багатий чоловік НЕ БАЙДУЖИЙ лише до власного язика!

Та найбільш дивує в цій притчі той факт, що Лазар не промовив у ній жодного слова. Жодного, навіть найменшого слова нарікання! Ні за життя, ні після смерті! Насправді все життя Лазаря криється у цих словах: Мають Мойсея і пророків: хай їх слухають. І він слухав… Лазар не засідав у згромадженні грішників, не бенкетував щодня розкішно, а в Господньому законі було його бажання і надія його — в Господі. Тому як прийде спека, він не боїться, і листя його зеленіє; у рік посухи йому байдуже, він не перестає родити (пор. Єр 17, 7‑8), перебуваючи завжди на лоні Авраама.