Криниця Якова

Роздуми до Слова Божого на ІІІ неділю Великого Посту, рік А

Ісус залишає Юдею та вирушає у Галілею, з півдня на північ Ізраїлю. Він обирає для цього непристойну для єврея дорогу через Самарію. Відколи Самарія була знищена Асирією, а люди виселені, тá територія була заселена язичниками і народ Ізраїлю змішався з ними, порушивши закон. Саме з цієї причини їх не було допущено навіть до відбудови святині: Не мають бо зносин юдеї з самарянами (Йн 4, 9).

Проте Ісус іде найкоротшою дорогою: ἔδει — éдеі: треба було Йому переходити Самарією. Ісус у Євангелії від Йоана чинить тільки те, що треба, що згідне з волею Отця, а не так, як роблять усі, обминаючи Самарію. Він не просто шукає коротшого шляху, але чинить саме так, як треба було.

В дорозі Ісус затримується біля криниці. У той час незаміжніх дівчат для одруження шукали біля криниці. Отже, тут Ісус зображений як Наречений, котрий шукає навіть покинуту, чи розведену п’ять разів самарянку. Сама жінка подвійно здивована тим, що чоловік розмовляє з жінкою і що єврей спілкується з самарянкою.

Йоан не вагається зазначити, що Ісус був утомлений. Взагалі четверте Євангеліє мало би розповідати про Божество Ісуса, а тут зненацька — звичайна людська втома! Справа в тому, що вся подія розгортається опівдні: шоста година відповідає нашій дванадцятій. Це повнота дня, коли сонце в зеніті, а отже, повнота світла, повнота об’явлення; а з іншого боку — також повнота виснаження і спраги. Про шосту годину згадають усі Євангелісти як про вершину розп’яття, коли затьмарилось сонце і завіса храму роздерлась надвоє (пор. Мт 27, 45; Мк 15, 33; Лк 23, 44). Євангеліст Йоан додасть також слова про спрагу Ісуса на хресті (19, 28).

Була б ти відала про дар Божий, і Хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в Нього, а Він дав би тобі води живої. Ісус виразно хоче дати пізнати себе: хто той, що каже тобі, — а це можливе, коли напитися води живої, дослівно: води, яка живе. Це і є Святий Дух. Жива вода — це заповідь месіанських благ (пор. Єз 47, 1; Йоіл 4, 18). Ця вода заспокоїть вічні прагнення людини.

Перше читання каже, що Божа любов розлита в наших серцях через даного нам Святого Духа. Здійснилося це на хресті, бо Христос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих (Рим 5, 5‑6), коли, схиливши голову, Він віддав Духа. Тоді вся Церква була напоєна пізнанням Отця, який жертвує Єдинородного Сина і проливає на нас живу воду Святого Духа.

Щойно самарянка розпізнала Того, хто говорив із нею, то й сама йде благовістити, як колись перші учні. Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто, адже отримала живу воду! І Дух почав діяти через неї, почав приводити інших до Ісуса. Вона сама стала дзбаном води так, як і просила, щоб не приходити більш і не черпати (пор. Йн 4, 15), адже сам Дух Святий став у ній джерелом, що струменіє у життя вічне (пор. Йн 7, 37‑37).