Діалог, якого прагне Господь

Роздуми до Слова Божого на урочистість Благовіщення Господнього

Дві найважливіші події в історії світу звершилися без свідків: перша — Благовіщення, яке відбулося у печері Назарета, друга — Воскресіння, у висіченій у скелі новій гробниці.

Благовіщення для Захарії, батька Йоана Хрестителя, відбулося в храмі єрусалимському. Благовіщення для Марії сталося через півроку потому, коли ангел Гавриїл був посланий від Бога у Назарет. То була територія язичників, забута Богом земля, як вважали тоді люди, адже звідти не постав жоден пророк (див. Йн 7, 52). Натанаїл, справжній ізраїльтянин, запитує: чи може бути щось добре з Назарета? Бог обирає те, що відкинене і зневажене людьми, те, що покірне. Він втілився саме там і таким чином принизив, применшив себе самого, явившись як людина.

У самому Єрусалимі, у храмі, де урочисто відбувалась літургія, у священикові, що головував під час молитви кадіння, Бог не знаходить віри. Старий Завіт замовкає у німоті Захарії аж до народження Йоана Хрестителя. У Назареті, навпаки, у Галилеї язичників, далекій від храму, від культу, Господь Бог знаходить дівчину, чиє ім’я мало кому відоме, але знав його Бог. Він знаходить Марію, повну благодаті, віри і готовності.

У Старому Завіті Бог перебував у Храмі; у Новому Завіті Він обирає своє житло серед людей: Слово стало тілом і поставило свій намет між нами (Йн 1, 18). Марія — це новий Храм, нове святе місто, ковчег завіту, новий народ, серед якого оселився і живе Всевишній: Господь, Бог твій, посеред тебе, могутній спаситель (Соф 3, 17). Це і є повнота благодаті.

Господь з тобою! Ці слова ми чуємо у кожній Святій Літургії; ми повторюємо їх у щоденній молитві «Радуйся, Маріє». Вони означають Божу дієву присутність, Його захист і допомогу. Ці слова чув кожний, хто отримував від Бога будь-яке завдання.

Марія стривожилася від цих слів — і це вказує на присутність Бога, присутність таємниці у словах ангела, яку Марія прагне зрозуміти, міркуючи, що означало б таке привітання. Євангеліст Лука тут нам делікатно відкриває внутрішній духовний світ Пресвятої Діви. Марія διαλογιζετο — діалогíдзето, міркувала, роздумувала, але зовсім не сама в собі, якби наодинці. Її міркування і роздуми завжди були діалогом із Тим, Хто її наповнював, Хто завжди був із нею, і з Ким завжди була Вона. Не все було Їй зрозуміле, тому Вона запитує ангела. Це справжній діалог Бога з людиною, те, чого так довго прагнув Господь від гріхопадіння Адама і Єви. Марія тривала в діалозі, що не був обмежений рамками часу чи будь-якою іншою обставиною.

Ангел Гавриїл назвав Марію «Повна благодаті», а Вона каже про себе «раба Господня», тому що приймає Божий план, Його волю, навіть якщо не розуміє до кінця Його таємниці й значення.

Вона має в серці лише одне велике бажання: Нехай буде мені за словом твоїм. Це готовність побачити здійсненим те, що було заповідано. Це цілковите віддання себе СЛОВУ в постійному діалозі.