Об’явлення дванадцятої години

Роздуми над Словом Божим на V неділю Великого Посту, рік А

Маленьке селище — Витанія, знаходиться на відстані трьох кілометрів від Єрусалима. Тоді, коли Лазар, приятель Ісуса, захворів, сам Ісус перебував по той бік Йордану, де раніше хрестив Йоан (10, 40). Це було день ходи від Святого Міста. Цікаво, що та місцевість також називалася Витанія (Бет-Аніях ― Дім човна). Тому Євангеліст зазначає про недужого: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.

Ісус каже, що наближалася «дванадцята година дня», тобто остання денна година, адже в Ізрáїлі день рахували від шостої до вісімнадцятої години. Отже, наближалася остання година життя Сина Чоловічого. Можливо, саме тому перша частина Євангелія від Йоана, Книга Знамень, має дванадцять розділів, у яких зображена вся місія Христа як справжній ДЕНЬ. 13‑й розділ, коли надійшла остання година (в. 1), ― це вже Тайна Вечеря Ісуса, після якої настає ніч виходу Юди Іскаріотського.

Ісуса Христа щоразу інтенсивніше переслідували у Юдеї, а тим більше у Єрусалимі, де старші народу змовлялися й шукали, як Його вбити. Не зважаючи на те, сестри Лазаря одразу послали до Ісуса сказати Йому: Господи, ось той, кого Ти любиш, хворіє. Тож як зачув, що той хворіє, ― а вже минув один день ходи, ― ще два дні лишився на тому місці, де перебував. Додаймо ще один день ходи самого Ісуса і отримаємо наступне слово: Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.

Звісно, Ісус міг зцілити Лазаря і на відстані, як це вже сталося з сином придворного (див. Йн 4, 46-54). Лише таким чином Ісус міг вчасно запобігти смерті приятеля. Тому всі загомоніли: Хіба не міг Той, хто відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?

Та ще більше вражають загадкові слова Господа: Ця хвороба не на смерть, але для Божої слави, щоби Божий Син прославився через неї! Чи може таке говорити приятель, який насправді любить? Та й чим прославився? Недугою чи славою? (смерть у грецькій мові чоловічого роду). Йдеться тут про славу Бога, тобто про об’явлення Бога. Вся ця подія дає Ісусові змогу здійснити чи не найбільше об’явлення в історії людства: Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, — не помре повіки. Чи віриш ти в це?

Марія, сестра Лазаря, промовила: Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би! Ісус у будь-якому разі не прийшов би до Витанії вчасно. Однак Він навмисно затримується ще два дні. Повернення до життя на четвертий день мало довести, що Лазар не просто вмер, а й розпочався вже процес гниття тіла, тобто смерть уже ввійшла у повній своїй силі.

Алегорично, однак, ці чотири дні у гробі означають чотири етапи смерті людини: первородний гріх — це перша смерть; далі смерть від порушення природного права lex naturalis; наступна ― через переступ Закону Мойсея, зокрема десяти Божих Заповідей; остання, четверта смерть, — через відкинення Слова Життя, Євангелія Ісуса Христа. Та навіть після такої, здається, остаточної чотирикратної смерті Ісус своїм голосом повертає до життя: Він вигукнув гучним голосом: «Лазарю, вийди назовні!» Таким чином Ісус заповідає останню подію цього світу: І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, що в гробах, голос Його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на Воскресіння життя (Йн 5, 28‑29).

Євангеліє закінчується тим, що багато юдеїв повірили в Нього, а отже — не всі… Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й розповіли їм, що вчинив Ісус… Від того, отже, дня ухвалили вони Його вбити (Йн 11, 46. 53). Повернення Лазаря до життя стало точкою відліку до останньої, дванадцятої години Ісуса, однак ця смерть веде до повноти об’явлення: Я ― Воскресіння і Життя. Аби здійснити і гарантувати наше воскресіння, Син Божий, один чоловік, помер за народ, щоби весь люд не загинув (пор. Йн 11, 50).