Відео

Світлана Бабинська: «Навіщо читати книжки?»

20 Жовтня 2017, 14:57 2494

Головний редактор сайту CREDO о. Микола Мишовський — у гостях у Світлани Бабинської, дружини, матері, журналістки, мешканки Львова, співпрацівниці видавництва «Свічадо».

Нещодавно Світлана захоплено пропагувала нове видання — «Семиярусну гору» Томаса Мертона. Також і сама вона написала кілька книжок, зокрема була співавтором видання «Церква і медіа». Отож розмова стосуватиметься книжок.

— Історії багатьох людей дуже подібні, хтось може мати свою, подібну до моєї. Ми з отцем Миколою — одного покоління, книжки почали читати, ще коли не було ніяких гаджетів і навіть далеко не в кожного був кольоровий телевізор. Треба було себе якось розважати — і, дяка Богові, були книжки.

Ми жили в селі, де була бібліотека. Сільські діти дуже рано стають самостійними. І я у чотири з половиною роки записалася в ту бібліотеку.

— У чотири з половиною роки?

— Ну так! Ми бавилися, забігали на подвір’я, також і бібліотеки. А вдома дитячих книжок майже не було, і я стала брати їх у бібліотеці. Любила малювати — перемальовувала звідти малюнки. Якось я почула, як бібліотекарка сказала до якоїсь дитини, старшої за мене: о, ти вже принесла ту книжку, невже ти так швидко її прочитала? І я вирішила: якщо мене про це запитають, то я одразу продемонструю, що книжки, які я беру, — я читаю!

Потім школа та інше. Я з п’ятидітної сім’ї. Через певні життєві обставини мама мусила нас виховувати сама, і ясно, що грошей завжди було обмаль. У нас довго не було телевізора, отож, знову ж таки, ми читали книжки. Також ми мусили працювати, мали велике господарство, я з шести років активно брала в цьому участь. Вже у класі третьому я відповідала за свиней, брат — за корів… Пам’ятаю: я прибираю в хаті, а брат із корівника вивозить гній. Вивозить і викидає на город. Але якось позираю — а його немає. Я до хліва, тихенько, дивлюся — а він сів на ясла і читає книжку. Сховався там і читає.

Тому що часу на книжки у нас не було, хіба що ми їли! Отак ставили перед собою трилітрові банки, спирали на них книжки і читали похапцем, поки там ложка працює… Або біжиш із городу: «Я попити води!», або «Я ще в туалеті!» — і сам бігом щось читаєш, чимскоріше. Або коли з братом читали одну книжку, то він її ховав, а я повсюди шукала, а знайшовши, читала якнайшвидше.

Виглядає це кумедно, і, може, було би все весело, якби не одна річ. У Хмельницькому, в єзуїтів, я проходила «Реколекції в тиші» — тиждень тиші, чотири роки поспіль. На одному з тижнів було завдання: подивитися на моє життя, що на нього впливало, на моє формування. І я побачила, що ті книжки мене формували. Мама мала замало часу, аби нас виховувати у сенсі сидіти з нами, робити уроки абощо; вона нас навчала тільки своїм прикладом — на щастя, добрим прикладом. І я читала книжки.

У дитинстві я найбільше любила читати про індіанців. Прочитала всі книжки в бібліотеці, які були про індіанців! Мене захоплювала їхня мужність, стриманість, багато інших шляхетних рис. Я читала багато хорошої дитячої класики: Джека Лондона, наприклад. Тому велике прагнення справедливості, чесності та інших чеснот у мені виховували ці книжки. На реколекціях цей спогад зворушив мене до глибини душі, бо я побачила в цьому руку Бога, який компенсував мені брак спілкування з батьками, брак доброго спілкування про важливі речі, — компенсував через ці книжки.

У бібліотеці я сиділа довго, після школи, як тільки був час, і не тому, що я «з інтелектуалів», ні, — а просто це цікаво. Це насправді цікаво! Однією з моїх улюблених книжок була оця: карикатури Бідструпа.

— Поясню: Світлана — ще й художник.

— Я художник-любитель, «часом помальовую», скажемо так. Цю книжку, саме це видання, минулого року мій чоловік знайшов десь через інтернет і купив мені. Для мене це ще один добрий знак і жест від Бога — через мого чоловіка. Тепер я часто користуюся електронною книжкою, яку мені теж дав чоловік. Цей «кіндл» уже потертий… Ну бо як інакше по техніці буде видно, скільки книжок уже прочитано? (сміється) Хіба що потерта обкладинка!

Хочу наголосити: я про це розповідаю не тому, що хизуюся. Часом можна почути: о, ти книжки читаєш, хочеш видаватися розумною. — Ні! Зовсім ні. Просто це так цікаво… Я коли народила другу дитину, то почала набагато більше читати. У мене з’явився час! Коли я годувала Юстину грудьми — це був саме той час, коли ти мусиш сісти і годувати дитину, все. У цей час неможливо пилососити, варити їсти… ну хіба що щось помішувати. Але активно робити більше нічого не можеш. Тому я брала книжку і читала. Вечорами, уночі, як вона не спала, я брала її на руки і мусила гойдати на руках — то просто брала книжку і читала. І отак я за тиждень прочитувала книжку, і за наступний тиждень — книжку, таку поважну, солідну. Для жінок у декреті, які мали активне життя чи активну роботу, або, тим більше, якусь інтелектуальну працю, — це супер-рішення! Якщо хочеш, то навіть можеш якусь профільну освіту здобути, читаючи потрібні книжки.

Я читала багато художніх книжок. Це чудове дозвілля.

— Материнство і годування — це прекрасні шанси читати!

— Може, в когось і по-іншому (сміється), але в мене — саме так. Чоловік підбирав мені книжки, закидав їх у читалку. Чим краща читалка за паперову книжку? Тим, що коли у паперової книжки перегортаєш сторінки, вони будять дитину. І часом така книжка ніяк не «ставиться». Я почала читати «Свідок надії» — про Йоана Павла ІІ. То скажено незручний формат! Вона не ставиться. Її треба тримати обіруч. І це та причина, чому я ніяк не можу цю книжку дочитати… Не тому, що вона нецікава, а просто я не могла її ні під яким кутом «припасувати до Юстини».

Натомість електронна книжка ставиться навіть боком, коли лежиш із дитиною, і сторінки гортати легко.

Я згадую, як брати Капранові розповідали про свою бабусю. Останні роки життя, коли вона слабувала, то лежала і читала книжки. І вона сказала, що це були дуже цікаві роки, тому що вона побувала у багатьох надзвичайно цікавих місцях і пережила надзвичайно цікаві пригоди. Так, книжка дає змогу це пережити!

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

книги

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: