Про ненависть, як причину війни, говорить отець Павло Гончарук, настоятель парафії Архангела Михаїла у Дунаївцях, директор Карітас-Спес Кам’янець-Подільської дієцезії, військовий капелан, волонтер ХСП.
Про ситуацію на Сході України
Присутність священика там, де відбуваються бойові дії, де наші брати і сестри захищають нашу Батьківщину, країну, у якій ми живемо — дуже доречна і дуже потрібна.
Звичайне привітання «Мир вам» сильно зачіпає людей, які живуть на лінії вогню.
Дуже відрізняються люди, які вірять у Бога від тих, які не вірять. Ми відвідуємо подружжя, яке живе під постійними обстрілами. Дружина — віруюча, чоловік — ні. І це помітно, що в нього багато тривоги, багато страху, трусяться руки, він дуже напружений. Натомість дружина спокійна. І цей спокій не награний, це відблиск душі. Вона каже: «Над нами Бог, я знаю, що Бог нас не залишить». Люди, які вірять у Бога, мають мир у серці. Так само військові, які вірять у Бога, мають цей мир на обличчі.
Ця війна має багато складових. І має багато причин. Також вона матиме багато наслідків. Найбільше тривожить байдужість людей, які не ставлять питання: «А чому це сталося?». Коли горить будинок, потрібно проаналізувати чому він загорівся. Війна — це наслідок.
Коли має бути обстріл — коти і пси починають ховатися. Десь за півгодини до обстрілу собак уже не видно. Вони відчувають, що має щось відбутися. Тварини відчувають те, що приблизно за два кілометри від них хтось готується до обстрілу. Війна — це не тільки матеріальна річ, це щось більше, ніж матерія, це щось на рівні духа: дух війни, дух смерті. На мирній території також є дуже багато ненависті, дуже багато агресії. А за гнівом йде вбивство. Гнів, ненависть, агресія, злість — це перші кроки духа війни. У нас дуже сильно розпалюється ненависть. Цей сморід ненависті відчувається аж в повітрі. Це не Божий дух.
Ми, як християни, повинні покаятися і наказувати в ім’я Ісуса Христа відійти духу злості, духу ненависті, духу байдужості, духу безнадії, духу розпачу. Потрібно звертатися до Бога по порятунок, молитися за інших.
Про польсько-українські відносини
Читати історію потрібно з емоційною дистанцією. Особливо історію, де проливалася кров, де людина вбивала людину. Не можна в такі ситуації заходити з позицією «я все знаю», потрібно «скинути взуття»: гординю, зарозумілість, амбіції, якусь незрозумілу справедливість, тому що ти стаєш на землю, де пролилася кров.
Дивитися на причини, а не лише на наслідки. Потрібно вивчати історію, пізнавати що відбувалося. Але це буде беззмістовно, коли ми не будемо брати під увагу історичний контекст: що стало причиною? Читати історію — це не тільки читати події, які є наслідком, а читати передовсім причини. Тому мудрий історик і мудрий народ завжди читає причини. Той, хто може стати знаряддям, концентрує увагу на емоціях, на яскравих подіях. Це несправедливо, тому що задіює людські почуття, не показуючи причину. Це несправедливий підхід до людського пережиття.
Я не хочу переписувати історію, я не хочу записувати історію. Бог покликав мене до того, щоб я був, існував у любові. Він мене створив на Свій образ. І я маю творити історію. Святий Йоан Павло ІІ закликав нас творити цивілізацію любові. Звичайно, потрібно пам’ятати. Але я не можу жити тими почуттями, які мені хтось насаджує.
Не можна допускати до мікрофона і на телебачення людину, яка підходить до історії емоційно. Тому що своїми емоціями вона породить нову війну.
У Польщі деякі поляки висловлювали до мене негативні почуття через те, що я українець: «Ви, українці, вбили мого батька, порубали по кусках». Можна зрозуміти біль цієї людини. Я розумію. Але з іншого боку, це не я зробив, але вся ця ненависть переливається на мене. Звичайно, я, як священик, можу собі якось пояснити цю ситуацію, але іншим тяжко.
Не можна підходити до історії з дитячим мисленням. Пам’ять має бути. Але історики повинні дати заключення і дати максимально об’єктивно. Потрібно шукати причини і дивитися, чи ми не робимо тих самих помилок. Потрібно будувати нову історію, а не копіювати історію попередніх часів: я маю ненавидіти тебе, бо мій прапрапрадід ненавидів твого прапрапрадіда. Бо якщо піти такою дорогою — війна ніколи не закінчиться.
Не можна вихваляти тих, хто убивав, не можна їх захищати. Зло є зло. Злочину немає виправдання.
Грати на людській крові і називати це пам’яттю не можна.
Нехай у наших серцях царює Христовий мир.
Фото: Фейсбук отця Павла Гончарука
фінансово.
Щиро дякуємо!
